Герб Прилук

Прилуцька СЕС

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8

                                                                Дифтерія

         Дифтерія – гостра інфекційна хвороба, із групи інфекцій дихальних шляхів, антропоноз.

         Виникнення дифтерії відноситься до глибокої давнини. Про неї згадує Гомер і Гіпократ. В 1618-1642 році дифтерія уже була значно поширена в країнах Європи.

         Дифтерія поширюється в основному аерозольним шляхом, уражує переважно неімунізованих дітей та дорослих, епідемічний процес якої в умовах масової імунізації проявляється спорадичними випадками захворювань і широким бактеріоносійством.

         Широке проведення імунопрофілактики протягом 30-70 років ХХ століття забезпечило зниження захворюваності на дифтерію до спорадичних випадків, а в окремих країнах вона зовсім не реєструвалась. Однак на початку 90-х років спостерігається зростання захворюваності на дифтерію як серед дітей так і серед дорослих, а також смертності від цієї хвороби.

Поширення дифтерії на початку 90 років у Росії та в Україні розцінювалась як епідемія.

         Практичне значення має циркуляція серед населення токсигенних і нетоксигенних корінебактерій дифтерії, що враховується при проведенні протиепідемічних заходів.

         Дифтерійні бактерії характеризуються відносно високою стійкістю в навколишньому середовищі. В дифтерійній плівці, в крапельках слини та на різних предметах навколишнього середовища вони зберігають свою життєдіяльність до 15 днів, у воді та молоці – до 20 днів, а в пиловій фазі бактеріального аерозолю внаслідок вторинного мікробного обсемінення повітря – до 6 місяців.

Збудник дифтерії чутливий до хімічних дезінфекційних засобів та високої температури (гине протягом 1 хвилини) і багатьох антибіотиків.

         Збудник дифтерії проникає в організм людини через дихальні шляхи, а його основна локалізація – слизова оболонка зіва, носа та глотки. У подальшому патологічний процес в окремих випадках може поширитись на гортань, трахею і бронхи.

Дуже рідко спостерігається дифтерія з ураженням кон’юнктиви ока, зовнішніх статевих органів та шкіри. У місці проникнення в тканини дифтерійної бактерії розмножуються і виділяють екзотоксин, що зумовлює виникнення спочатку катарального, а потім дифтерійного запалення та некрозу з утворенням фіброзних плівок. Коринебактерії дифтерії в кровоносну систему не проникають. Головну роль у розвитку патогенезу, клінічних проявів та ускладнень з боку різних органів і систем при дифтерії відіграє екзотоксин. Важливе епідеміологічне значення має формування різноманітних клінічних форм хвороби – від найлегших до важких токсичних.

Інкубаційний період від 2-10 діб, переважно 3-5 діб.

         Джерелом збудників дифтерії є хворі з різними формами перебігу(від легких до важких токсичних форм) і бактеріоносії. Заразний період у хворих на дифтерію починається з кінця інкубації і продовжується протягом клінічного перебігу хвороби. Після одужання у тих, хто перехворів на дифтерію, формується реконвалесцентне носійство.

         Захворюваність на дифтерію реєструється в усіх країнах світу. Однак рівень захворюваності цією інфекцією на різних територіях неоднаковий, що зумовлює насамперед об’ємом та якістю активної імунізації населення. Широке проведення цього заходу в багатьох країнах світу призвело до значного зниження захворюваності на дифтерію і смертності від неї. На даний час реєструються тільки спорадичні випадки захворюваності. Знизилась кількість бактеріоносійства.

З метою попередження захворюваня на дифтерію, хворі з ЛОР патологією повинні обстежуватись лабораторно на наявність дифтерійної палички.

         Основною причиною загострення епідемічної ситуації при дифтерії є зростання кількості дітей, та дорослих які не були вакциновані проти цієї інфекції, особливо у зв’язку з необґрунтованими протипоказаннями щодо вакцинації або відмовою батьків. Протидифтерійного імунітету не має значна частина дорослого населення.

         Основним методом профілактики дифтерії є активна імунізація, яка не тільки запобігає захворюваності, а й поліпшує клінічний перебіг недуги.

         Епідемічна ефективність вакцинації проти дифтерії залежить від якості вакцинних препаратів, додержання схеми імунізації та ступеня охоплення щепленнями дитячого населення і дорослих.

         Профілактичні щеплення проти дифтерії проводяться згідно календаря профілактичних щеплень, регламентованого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів».  

Лікар-епідеміолог                               Шовкун Т.О.