3 часу відкриття першого детального опису Д.Ф.Лямблем простійших, названих згодом його іменем, минуло близько 150 років.Але і сьогодні питання про лямблії і зпричинене ними захворювання - лябліоз, залишається предметом дискусій для паразитологів та гастроентерологів, активну участь у цьому приймають і педіатри.Основна причина дискусій - чи патогенні лямблії для людини? При обговоренні питання про роль лямблій в шлунково-кишковій патології на симпозіумі в Інституті медичної паразитології і тропічної медицини ім. Є.І. Марциновського прийшли до висновків: 1)лямблії не патогенні; 2) лямблії при певних умовах можуть затягувати основне захворювання; 3) Лямблії патогенні і можуть викликати тяжке захворювання.
Вирішення цього питання має принциповий характер. У цьому випадку мова йде не про просте бажання пізнати істину, а про нагальну потребу формування лікарської тактики стосовно лямблій і лямбліозу, тактики, що зумовлює комплекс оптимальних протиепідемічних і лікувально-профілактичних міроприємств.
Відсутність, однак, єдиної думки про основне питання проблеми лямбліозу, не кажучи вже про інші аспекти (патогенез, клініка, лікування) інколи дезорієнтує практичних лікарів. З одного боку, переоцінка патогенного значення лямблій (приписування їм ролі у виникненні виразкового коліту, перніціозної анемії, тиреоідіту), з іншої — недооцінка. Останнє є небезпечне, оскільки приводить до пізньої терапії, сприяє збільшенню осіб, інфікованих лямбліями.
Лямбліоз - це не інвазійне протозойне захворювання дітей і дорослих, що протікає як у вигляді латентного паразитоносійства так і в маніфестних формах, переважно у вигляді дисфункцій кишечника.
В сучасних умовах існує проблема ефективного протилямбліозного лікування. На жаль, серед відомих протипаразитарних засобів немає тих, які були б ефективними у 100% випадків. Тому зараз ведеться активний пошук нових протилямбліозних препаратів.
Етіологія. Збудник – Lamblia intestinalis (Giardia lamblia) - відноситься до простіших. Лямблії знайдені ще у 1681 році Левенгуком, а в 1859 році їх виявив у випорожненнях хворої дитини з кишковими розладами вчений Лямбль. Його іменем і назвали ці найпростіші організми. Для лямблій характерні дві стадії розвитку: вегетативна та стадія цист. Вегетативна форма грушоподібна. Розміри тіла: в довжину 10-25 мкм, в ширину 8-12 мкм. На вентральному боці розташоване заглиблення ( присмоктувальний диск), що служить для прикріплення паразита до клітин кишкового епітелію. Ротового отвору у лямблій немає. Харчування здійснюється ендоосмотично, тільки розчиненими харчовими речовинами. В забарвлених препаратах на світлому фоні присмоктувального диску чітко видно два симетрично розташованих овальних ядра, та чотири пари симетрично розташованих джгутиків.
Цисти лямблій овальної форми розміром 10-14мкм в довжину і 6-10 мкм в ширину. Вегетативнеі форми, що паразитують у тонкому кишківнику,
спускаються у товстий і утворюють цисти, які виділяються з калом у зовнішнє середовище. Недозрілі цисти двоядерні, зрілі-чотирьохядерні. Оболонка цисти чітко виражена і більшою частиною відстає від протоплазми, що вирізняється від цист інших кишкових простіших.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є людина, хвора на лямбліоз, або лямбліоносій. До останнього часу вважали, що тільки людина є резервуаром інфекції. Зараз доведено, що лямблії можуть паразитувати в організмі собак,
кішок, бобрів і, можливо, інших тварин.
Від хворої людини в зовнішнє середовище виділяється велика кількість цист лямблій: з 1 г фекалій дитини може виділитись 214800 цист, з 1 г фекалій дорослого - до 12 млн. цист. Цисти лямблій, виділяючись з випорожненнями хворих, можуть зберігати життєздатність у вологому середовищі до 66-70 днів, а у воді до 3 місяців, вони стійкі до хлору ( при концентрації Імг/л цисти гинуть лише через72 год.).Шлях передачі фекально-оральний. Через питну воду, брудні руки, немиті овочі та фрукти збудники потрапляють у ротову порожнину людини, викликаючи хворобу. Лямблії можуть передаватись і від людини людині ("з рук в руки"). Цей шлях інфікування особливо широко поширений в дитячих дошкільних закладах, де інвазивність лямбліями значно вища, ніж серед дорослих. Звертає на себе увагу той факт , що в усіх дітей, що мають звичку тримати пальці в роті, гризти нігті, олівці, ручки і т.т. в 100% випадків виявляють лямблії. Враховуючи стійкість цист лямблій до впливу зовнішнього середовища, особливо при порушеннях гігієнічних заходів, є очевидною висока ступінь вірогідності зараження всіх членів сім’ї, дітей в дошкільних дитячих колективах.
Поширеність лямбліозу залежить від стану харчування, водопостачання і гігієнічно-санітарних навичок населення. Лямблії поширені у всіх країнах світу, зокрема у США-7,4%,Норвегії-3,3%, Росії від 12-13 % до 30-35%. Рівень захворюваності коливається в межах 0,5-18% і помірно зростає. За даними ВООЗ, ураженість лямбліями дитячого населення планети, порівняно із дорослими, переважає у 6-8 раз, а середній відсоток лямбліозних інвазій серед дітей становить 60-80, а у дітей, що відвідують дитячі садочки - майже 100 відсотків. Лямблії називають "космополітами" за значну поширеність їх розповсюдження.
Згідно з оцінкою наукової групи ВООЗ(1983) лямбліоз віднесений до числа паразитарних хвороб, що мають найбільше значення для суспільної охорони здоров'я. За даними R. Dekelbaum інфікованість дітей лямбліями в різних групах населення коливається від 2% до 30%.В етіологічній структурі діарей у розвинутих країнах лямблії складають 3-7%, у країнах, що розвиваються -5-8%. Сміян І.С. при обстеженн 3056 дітей із хронічною патологією печінки та жовчних шляхів у 934 (30,5%) в дуоденальному вмісті виявив лямблії. Отримані дані про високий рівень інфікованості лямбліями дітей Санкт-Петербурга. Обстеження 380 дітей та підлітків методом ІФА з визначенням лямбліозних антигенів в калі дозволило уточнити поширеність
інфікування (9,6%- діти дошкільного та молодшого шкільного віку, 17,5%-старшого шкільноговіку) та відзначити тенденцію до зростання інфікованості з віком.
Патогенез: Воротами інфекції є верхній відділ тонкої кишки. На даний час встановлено, що для розвитку лямбліозу достатньо проковтнути кілька (до 10 штук) цист. В організмі господаря вони розмножуються у великій кількості ( на 1 кв. см. слизової оболонки кишківника може знаходитися до 1 млн. і більше лямблій). Інвазовані лямбліями особи можуть виділяти з випорожненнями до 18 млрд. цист протягом доми. Вегетативні форми можуть існувати тільки на поверхні слизової оболонки верхнього відділу тонкого!' кишки, механічно її блокують, порушуючи пристінкове травлення, змінюючи моторику. Можна
спостерігати посилене розмноження бактерій та грибів.Це може привести до порушення функції жовчовивідних шляхів і підшлункової залози.
Клінічні прояви лямбліозу обумовлені погіршенням всмоктування, особливо жирів та вуглеводів.Знижується активність ферментів(лактази, ентеропептидази та ін., знижується абсорбція вітаміну В п, порушується обмін вітаміну С.Це вказує, що речовини, які продукуються лямбліями безпосередньо чи побічно пошкоджують структуру мікроворсинок тонкої кишки.
Патогенетичні зміни в організмі людини при лямбліозній інвазії можуть бути представлені наступним чином:
- – травматизація лямбліями слизової кишок і жовчних шляхів;
- – порушення в системі гуморального імунітету, що проявляється
зниженим синтезу та функції основних класів імуноглобулінів,
зокрема секретного Іg А; - – зміна клітинного біохімізму в тканинах пошкоджених ділянок органів травлення;
- – зміна мікробного середовища кишечника;
- – посилення ферментативної недостатності і порушення процесу
метаболізму білків та вуглеводів; - – розвиток мальабсорбції;
- – розвиток моторно-евакуаторних порушень в біліарній системі та
кишечнику, формування стійких дискінезій; - – виникнення і закріплення вісцеро-вісцеральних та вісцеро- кутанних
патологічних зв'язків; - – накопичення продуктів дисметаболізму за рахунок субстанцій
розпаду життєдіяльності простіших.
Необхідно підкреслити втягнення в патологічний процес при лямбліозі дванадцятипалої кишки, яка вважається"пультом керування" травного каналу. Так, за даними П.Л.Пайкова , серед 31 дітей ,хворих на лямбліоз, у трьох за результатами дуоденобіопсії слизова оболонка була нормальною, у 13- зміни мали функціональний характер, у 8- виявлено дуоденіт без атрофії, у 7- дуоденіт із пормірною та виражненою атрофією.
Як показали дослідження, порушення регуляторної функції дванадцятипалої кишки, саме при лямбліозі у дітей ,є однією з причин втягнення в патологічний процес суміжних органів - шлунка, жовчовивідної системи, підшлункової залози.
Морфологічний стан шлунка при цьому характеризується переважно дистрофічним характером структурних змін слизової оболонки.Відмічено переважання за частотою та глибиною патогістологічних змін антрального відділу, порівняно із тілом шлунка. Для функціональних змін шлунка характерно переважно підвищення кислото- і ферментоутворення.
Порушення діяльності підшлункової залози, якщо вони реєструються, носять характер диспанкреатизму.
Вивчаючи протягом 12 років клініку, етіологію та патогенез хронічних ангіохолециститів у 275 дітей, И.Н.Осіпов знайшов лямблії у 65% обстежених..Він вважав, що лямблії, які спочатку оселилися у дванадцятипалій кишці, викликають різке подразнення слизової, що веде до розвитку дуоденіту та дискинезії жовчовивідних шляхів (рефлекторно), а остання створює умови для розвитку запального процесу в жовчовивідній системі.
Поширеність у дитячому віці лямбліозу дає підставу говорити про їх умовнопатогенну роль, коли зміна фізіко-хімічного складу жовчі і зниження її бактерицидності створюють сприятливе середовище для розвитку лямблій.Проникаючи в жовчний міхур і жовчні протоки, лямблії своїми продуктами життєдіяльності й розпаду, механічним пошкодженням слизової посилюють прояви дискінезії, створюють умови для розвитку бактеріальної інфекції і виникнення запального процесу.
Безсимптомне носійство лямблій у дітей може бути тільки тимчасовим.
Клініка: Лямбліоз може перебігати безсимптомно, субклінічно та в клінічно вираженій формі. За клінінчним перебігом більшість дослідників виділяють гостру та хронічну форму лямбліозу. Встановлено, що гостра форма частіше зустрічається в немовлят та дітей раннього віку. Триває 5-7 днів . У окремих хвори лямбліоз може затягуватись на місяці та переходити у хронічну форму.
Основними клінічними формами є кишкова та гепатобіліарна.
Кишкова форма характеризується явищами дуоденіту, або
ентероколіту Після інфікування лямбліями у дитини з'являється діарея з
невисокою гарячкою,( або без неї), нудотою,зменшенням апетиту. На
початку випорожнення можуть бути частими, до 10 разів на добу,
водянистими, пінистими,пізніше- масними, смердючими, "плаваючими". Збільшується газоутворення, живіт здутий, збільшений, з'являються абдомінальні спазми, що супроводжуються переймистим болем.Біль в животі без чіткої локалізації, інколи настільки виражений, що може симулювати картину "гострого живота". В значної частини дітей з'являються шкірні прояви інфекційно-алергічного генезу(токсикодермія) у вигляді значної дрібноплямистої рожевої висипки, яка зникає через 3-5 днів.
В результаті тривалої персистенції лямблій в організмі, особливо при зниженому імунитеті, формується синдром хронічної ендогенної інтоксикації та полівітамінозу, що проявляється загальною слабкістю, втомлюваністю, субфебрильною температурою тіла, болем голови, блідістю шкірних покровів, "тінями" під очима, болем у гомілкових м'язах, тріщинами кайми губ, обкладеністю язика.
Гепатобіліарна форма лямбліозу дає клінічну картину холециститу, гепатохолециститу або холангіту, може стимулювати напади жовчекам'яної хвороби.
Біль в епігастрії залежить не тільки від функціональних розладів шлунка, але і від збільшення лівої долі печінки, а інколи носить рефлекторний характер, Біль в епігастрії у дітей з захворюваннями лямбліозної і бактеріальної етіології відзначався частіше, ніж після перенесеного гострого вірусного гепатиту, що підтверджується статистичною достовірністю.
Диспепсичні прояви(знижений апетит, нудота,блювання, відрижка, гіркота в роті, закрепи, проноси) достатньо часто бувають у дітей при різній еттіології захворювань. У дітей з хронічними захворюваннями печінки і жовчних шляхів лямбліозної етіології скарги на нудоту та поганий апетит зустрічалися достовірно частіше, ніж у дітей після перенесеного вірусного гепатиту і дещо частіше, ніж у дітей із захворюваннями бактеріальної етіології.
Інтоксикаційний синдром (біль голови, загальна слабкість, швидка втомлюваність, болі в кінцівках, субфебрильна температура) проявлявся рівномірно у всіх групах дітей. Але слід відзначити, що біль голови у дітей з хронічними захворюваннями печінки і жовчних шляхів лямбліозної еттіології має стійкий, нападоподібний характер, погано піддається лікуванню.
Пальпаторна болючість в правому підребір'ї у дітей після перенесеного вірусного гепатиту зустрічалась частіше, ніж у дітей із захворюваннями бактеріальної етіології. Навпаки. пальпаторна болючість в епігастральній ділянці достовірно частіше визначалась у дітей із захворюваннями лямбліозної і бактеріальної етіології, порівняно з дітьми після перенесеного вірусного гепатиту.
При порівнянні виявлено, що при лямбліозі всі три кілінічні синдроми з'являються частіше і більш виражені, порівняно з подібним контингентом хворих без інвазій лямбліями.
Серед різних форм лямбліозної інвазії особливе місце займає її безсимптомна форма (лямбліоносійство). Факт виділення лямблій без клінічних проявів часто використовувався в якості аргумената для оцінки цього стану, як здорового носійства найпростіших.
Однак, з накопиченням даних про морфологію лямблій, епідеміологію, про морфологічні і функціональні зміни в шлунково-кишковому тракті, а такожт імунологічних зрушеннях в організмі при лямбліозі стає очевидною можливість патогенного впливу лямблій на організм людини і при їх безсимптомному носійстві.
Таким чином на сьогоднішній день, лямбліозну етіологію захворювань жовчного міхура і жовчних шляхів визнають більшість клініцистів, як терапевти, так і педіатри. За останні десятиліття серед педіатрів ми не знайшли таких, які б заперечували етіологічне і патогенетичне значення лямблій в розвитку хронічних захворювань печінки і жовчних шляхів і, відповідно, антипаразитарне лікування.
Діагностика. Лабораторна діагностика лямбліозу полягає у виділенні найпростіших з калу і дуоденального вмсісту. Вегетативні форми лямблій виявляються в дуоденальному вмісті значно рідше- в калі. При дослідженні дуоденального вмісту з ціллю виявлення лямблій необхідно дотримуватись таких правил:
1.Проводити дослідження зразу ж після отримання дуоденальногго вмісту, тому, що поза людським організмом трофозоїти швидко лізуються.
2.Наявний препарат з дуоденального вмісту готувати з обов'язковим використанням згустків слизу, в яких є масивне нагромадження лямблій.
3.Дослідити не один , а кілька препаратів з різних порцій жовчі.
В педіатрії найбільш доступним методом виявлення лямблій є копроскопія в нативному мазку. Для спроби виявити вегетативні форми лямблій кал для дослідження необхідно брати цілком свіжим, зібраним в сухий посуд, так як домішки звичайної води, або сечі згубно діють на трофозоїти. З цієї ж причини хворому на передодні не рекомендується давати ліки, особливо в клізмі. Дослідження необхідно проводити згодом після дефекації, і, до направ матеріалу в лабораторію він повинен зберігатися в теплому місці. Викладені міри застереження непотрібні при ідентифікації цистних форм лямблій. Г.М.Ткаченко для діагностики лямбліозу запропонував метод об'ємного дослідження в камері Горяєва.За його даними діагностичні можливості камерного методу виявлення цист, порівняно з методом скопії мазка, значно більші. Для полегшення диференціювання цист рекомендують забарвлення нативного препарату розчином Люголя, забарвлення їх гематоксиліном за Гайденгайном. Перераховані методи сьогодні слід розглядати швидше як історію, ніж практику, в зв'язку з існуванням сучасних підходів до діагностики лямбліозу на основі імуноферментного аналізу, полімеразної ланцюгової реакції. Незважаючи на це, неохідно визнати, що дослідження описані вище, в сучасних умовах вітчизняної медицини не втратили свого значення, але одноразове їх використання не завжди є успішним.Тому, коли педіатр запідозрює у хворої дитини лямбліозну інвазію, необхідно провести старанне дослідження фекалій до 10 раз і, по можливості, дуоденального вмісту до 3 раз з метою виявлення найпростіших.
При лабораторному обстеженні дітей з лямбліозом виявляються ознаки ураження жовчовивідної систесми з явищами холестазу, підвищення рівня лужної фосфатази. Спостерігаються патологічні копрологічні синдроми, порушення метаболізму жовчних кислот з переважанням токсичних діоксихолевих жовчних кислот, порушення колоїдного стану жовчі.
В гемограмі периферійної крові у дітей частіше має місце нейтрофільний лейкоцитоз, еозинофілія, інколи підвищення ШОЕ.
При фіброгастродуоденоскопії виявляються поверхневі, ерозивні , або субатрофічні зміни слизової оболонки дванадцятипалої кишки.
Порушення мікробної флори кишечника характеризується значним зниженням ( до 1-48 млн.в Ігр.) кишкової палички і зниженням, або повною відсутністю біфідум-і лактобактерій.У дітей раннього віку на цьому тлі виявляється умовно-патогенна флора: ентеробактерії,клебсієда, стафілококи.
Лікування. Перший етап(підготовчий) направлений на усунення явищ холестазу і моторних змін верхнього відділу травного каналу, зменшення ендотоксикозу, підвищення захисних сил макроорганізму.Особливо показаний при гепатобіліарній формі лямбліозу. Тривалість етапу від двох до чотирьох тижнів в залежності від ступеня вираженості клінічних проявів. Дієта і режим харчування мають бути направлені на створення умов, що погіршують розмноження лямблій. Вводять продукти, що є адсорбентами:каші, печені яблука, груші, овочі, рослинні масла.
Медикаментозна терапія повинна бути направлена на нормалізацію жовчовиділення і корекцію функціональних розладів верхнього відділу травного тракту. З цією метою рекомендуються жовчогінні препарати холекінетичної дії, дуоденальні дренажі (тюбажі, сліпі зондування).Вони сприяють зняттю спазму гладкої мускулатури жовчнго міхура і жовчних ходів, усуненню застою жовчі і видаленню елементів, покращеню обмінних процесів у печінці.Розроблені і впроваджені в дитячу практику тюбажі, які можуть використовуватися довгий час, не викликаючи побічних дій, нормалізують обмінні процеси, мають достатній жовчогінний ефект.
Методика дуоденального зондування така. Дитина натще приймає певну кількість речовини ( сорбіт в дозі 0,3-0,5 г/кг, ксиліт-0,2-0,4 г/кг, розчиненої в 50-200 мл гарячої води(40-45 С) мало мінералізованої води, лягає на правий бік з гарячою грілкою на ділянці печінки на 30-90хв, після чого лнгкі вправи і сніданок. 33 фруктових соків краще використовувати для тюбажів яблучний , з овочевих - чорної редьки з медом. Дітям дошкільного і молодшого шкільного віку з успіхом можна використовувати тільки мінеральну воду малої мінералізації (Єсентуки 17,Лужанська №2, Слов'янська).Для покращення кровообігу в печінці і нормалізації секреції жовчі необхідно призначити спазмолітики (но-шпа, галідор, папаверін) терміном на 5-7 днів. З метою зменшення проявів ендотоксикозу застосовують ентеросорбенти- ентеросгель, смекта, поліфепан
7-14 днів. З фізіотерапевтичних процедур ефект може бути отриманий при призначенні озокеритових аплікацій на печінку, електрофорезу з Мg SO4.
Для лікування хронічних захворювань печінки і жовчних шляхів у дітей можна також використати гальваногрязевий тюбаж, який, крім звичайної процедури грязевого електрофорезу, включає в себе попередній прийом мінеральної води за 15-20 хв до прийому гальваногрязі.Таким чином, гальваногрязевий тюбаж поєднує в собі одночасно дію грязі, гальванізації і мінеральної води.При цьому також створюються умови для посиленого відтоку жовчі, як при загальновживаному тюбажі. З метою підвищенян опірності організму таким хворим показане санаторно-курортне лікування.
Однак, конкретний об'єм підготовчого етапу строго індивідуальний і залежить від характеру виявленої патології шлунково-кишкового тракту.Ефективність першого етапу визначається покращенням загального стану хворого, зменшенням, або зникненням гепатомегалії, проявів холестазу, ослаблення больового синдрому.Ігнорування деякимим лікарями підготовчого етапу до власне протипаразитарної терапії може привести до погіршення стану хворого і формуванню ускладнень.
Другий етап (власне протипаразитарне лікування).Використовують різноманітні препарати як синтетичного так і рослинного походження.
Акрихін – препарат акридинового ряду.Разова доза акрихіну 0,01г на рік життя 3 рази в день, оптимальним вважається трьохкурсовий метод лікування. Тривалість кожного курсу в порядку їх послідовності (5-5-2дні; 7-2-2 дні), інтервали між курсами тривають 7 днів.
Фуразолідон – похідний 5- нітрофуранів - володіє широким антимікробним спектром дії і антипротозойними властивостями. Б.С.Шенігсон, провівши лікування лямбліозу цим препаратом, виявив зникнення простіших в 100% випадків, Т.А.Габуния -90%,Е.Л.Тинянова -98%.Рекомендується 5-10 денне вживання фуразолідону в добовій дозі 10 мг/кг маси тіла в 3-4 прийоми, повторивши через тиждень повторний курс. При прийомі всередину фуразолідону інколи з'являється тошнота, блювота, алергічні реакції.
На сучасному етапі набули широкого використання препарати метронідазол і тінідазол. Метранідазол володіє широким спектром дії по відношенню до простіших.Призначається при лямбліозі двома п'ятиденними циклами з інтервалом між ними в 5 днів.Добова дозя для дітей 2-5 років -0.25 г, від 5 до 10 років - 0,375 г.,10-15 років -0,5гр., дається в три прийоми. Побічна дія препарату : нудота, блювота, головний бвіль, алергічна висипка, лейкопенія. Однак, ефективність метронідазолу поступається фуразолідону.
Тінідазол — препарат з групи оксихінолінів, ефективний не тільки по відношенню до лямблій, але і трихомонад, амеб, збудників анаеробних інфекцій.Дітям призначається в дозі 50-60 мг/кг/ добу в три прийоми протягом 3 днів, або однократний прийом в дозі 50 мг/кг/добу, але не більше 2г. Побічна дія:анорексія, тошнота, блювота, діарея, головний біль, кропивниця.
Ніфурател - володіє ефективним впливом на протозойні інфекції.При лямбліозі препарат використовується в дозі 15 мг//кг/доббу 2 рази в день протягом 7-10 днів.
Тіліхінол має бактерицидну дію на більшість патогенних мікроорганізмів, грибів і простіших. Призначається в дозах: до 1 року - по 1/2капс, з 1 до 7 років -1-капе,з 7 до 14 років-1-1,5капс, три рази в день протягом 7-10 днів.
Відомо про розвиток резистентних форм лямбліозу до анти-паразитарних засобів( метронідазол, тінідазол, фуразолідон), про що свідчать дані літератури.Виникнення стійких форм лямбліозу в теперішній час пояснюється формуванням асоціацій лямблій з деякими видами грибів, особливим станом паразитоценозу, в який можуть входити кишкова паличка, стафілокок, стрептокок, а також гельмінти.
В зв'язку з недостатньою клінічною ефективністю, наявністю побічних ефектів, тривалим прийомом протилямбліозних препаратів продовжується пошук і розробка нових засобів лікування цієї недуги. Одним із сучасних засобів нового покоління в лікуванні лямбліозу є препарат Мератин(орнідазол).Иого спектр протиінфекційної активності такий як і в метронидазолу, проте резистентність поки що не розвинулась.Механізм дії орнідазолу пов'язаний з порушенням структури ДНК у чутливих до нього мікроорганізмів.Орнідазол активний відносно Тгіспотопаз уа§іпа1І8, ЕпіатоеЬа Ьізіоіугіса , Сіагсііа ЬатЬНа, а також деяких анаеробних бактерій, таких як Васіегоісіез та СіозігісНшп зрр ,РшоЬасіегішп зрр. Та анаеробних коків. Він добре всмоктується з кишково-шлункового тракту, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові через три години після прийому. Біодоступність складає 90%. Період напіввиведення біля 13 год.Виводиться в основному у вигляді метаболітів, лише 4% дози - в незмінному стані. Випускається в таблетках по 0,5г. Призначається дітям в дозі з масою тіла до 35 кг -по 40 мг/кг/добу, понад 35кг -1,5 г/добу.Вказана доза приймається 1 раз в день, курс лікування триває 1 або 2 дніі, в залежності від клініки.Можлива побічна дія: головокружіння, головний біль, нудота. Протипоказаний хворим з захворюваннями центральної нервової системи. Доведено ефективність застосування орнідазолу у дітей з гастроінтестинальною патологією і супутнім лямбліозом з традиційною протилямбліозною терапією ( трихопол,тінідазол).
Профілактика
Заходи профілактики лямбліозу такі як при кишкових інфекціях.З обліком особливостей лямбліозу заходи по виявленню джерела інфекції та їх ліквідації проводяться серед хворих з різними розладами шлунково-кишкового тракту,особливо у декретованих контингентів населення,а також серед дітей та обслугоючого персоналу дошкільних дитячих закладів.З цією метою організуються лабораторні обстеження на кишкові протозоози хворих
з клінікою гострої кишкової інфекції , в першу чергу хворим у яких не встановлено бактеріальна етіологія захворювання. По епідемічним показникам (при реєстрації гострих кишкових інфекцій в колективах) обстежуються працівники харчової промисловості , загального харчування та торгівлі харчовими продуктами, персонал та діти дошкільних закладів. При виявленні інвазованих лямбліями працівників декретованих контингентів призначається лікування протилямбліозними засобами без відсторонення від роботи, іншим інвазованим проводиться лікування при наявності клінічних показників. Розрив механізму передачі в дитячих колективах, лікувальних зааладах та харчових об' єктах забезпечується шляхом охорони зовнішнього середовища від забруднення цистами лямблій та їх знищення. З цією метою необхідно проводити заходи з попередження фекального забруднення оточуючого сеедовища, харчових продуктів, води, а також вдосконалити гігієнічні навички серед дітей, дотримання правил особистої гігієни персоналом дитячих закладів, де в основному знаходяться інтенсивні вогнища лямбліозу.У виявлених мікровогнищах повинні дотримуватися слідуючи заходи:
- • Ретельне обеззараження дитячих горщиків ( краще кип' ятком);
- • підмивання дітей після кожної дефекації;
- • щоденне прасування постільної і натільної білизни;
- • обов' язковк миття рук після користування туалетом та перед кожною
їжею; - • щоденне обеззараження іграшок, меблі. Інвентарю;
- • щоденне вологе прибирання приміщень;
- • відучування дітей брати пальці в рот, іграшки, предмети, які
знаходяться на підлозі, на землі.
При контролі за дотриманням санітарно -протиепідемічного режиму в дитячих закладах повинні використовуватись санітарно -протизойні дослідження. В сімейному вогнищі проводиться лабораторне обстеження всіх членів сім’ї як при любій контагіозній інвазії та всі перераховані вище санітарно-гігієнічні заходи.
