Сказ

Сказ – гостра зоонозна інфекція, що спричиняється вірусами.

Уражає ЦНС теплокровних тварин і людини, закінчується летально.

Передається людині через укус чи ослинення хворими тваринами.

         Сказ спостерігається у більшості країн світу, за винятком деяких острівних країн, де немає природних осередків сказу і здійснюється суворий контроль за ввезенням тварин.

         Історія цивілізації зберегла дані про існування вогнищ сказу протягом 5 тисяч років.

         Сказ, являючись летальною інфекцією, продовжує представляти величезну небезпеку для всього людства. За оцінками ВОЗ він займає 5 місце серед інфекційних захворювань по економічним збиткам.

         Вірус сказу вибірково уражає нервову систему. Розмножується та накопичується у головному мозку, а також в епітелії слинних залоз, надниркових залозах, периферичних нервових стовбурах, сльозних залозах.

         Вірус сказу при низьких температурах і в гліцерині може зберігатися довго. Він чутливий до дії ультрафіолетових та прямих сонячних променів, висиханню, гине при звичайних режимах пастеризації.

В слині вірус зберігається до суток, в замороженому стані-до 750 днів.

         Інкубаційний період від 10днів до 1 року і більше, найчастіше він складає 30-40 днів. Тривалість інкубаційного періоду пов’язана з локалізацією укусу. Короткий інкубаційний період спостерігається при укусах обличчя, голови, пальців рук. Виділення вірусу із слиною починається за кілька днів до розвитку клінічних ознак хвороб і триває протягом усього періоду захворювання.

         При укусах в обличчя захворювання розвивається у 90 % випадків, при укусах кисті рук – у 63 %.

         Непошкоджені шкірні покрови непроникні для вірусу сказу. Природний імунітет до вірусу сказу мають холоднокровні тварини. Досить стійкі до вірусу сказу птахи. У кажанів спостерігається досить тривале вірусоносійство без клінічних ознак захворювання.

         Із домашніх тварин особливо чутливі до вірусу сказу собаки, коти, але можуть хворіти корови, коні, свині. Домашні тварини, які утримуються вільно, особливо бродячі собаки та безнадзорні коти, представляють велику загрозу. Вони являються зв’язуючи ланцюгом між хворими на сказ дикими тваринами та домашніми тваринами.

         У захворівшої тварини змінюється поведінка, інстинкти. Дикі тварини, особливо лисиці, ідуть до житла, забігають в села, стають «ручними». Серед білого дня хвора лисиця може зявитись в населеному пункті в пошуках їжі.  Частіше всього від лисиць заражаються собаки, особливо бродячі.

         Вірус сказу виділяється у тварин із слиною і передається людині через укус або ослинення шкірного покрову, коли є макро або мікротравми.

         Захворюваність людей на сказ в Україні в останнє десятиліття має тенденцію до зниження, що стало наслідком великого цілеспрямованого обсягу робіт щодо запобігання цьому захворюванню, в тому числі раціонального проведення щеплень тваринам, зокрема собакам. Кількість випадків сказу у людей зменшилась більше ніж у 4-5 разів. В Україні щорічно реєструється 2-3 випадки захворювання на сказ.

Переважно уражаються сказом мешканці села, на міське населення припадає близько 20-25 % випадків.

         Захворюваність на сказ серед тварин в Україні розподіляється приблизно таким чином: сільськогосподарські тварини- 32%, дикі-38,5%;  собаки -12,2%; кішки -17,3%.

Випадки захворювання людей на гідрофобію в області не реєструвались.

         Для запобіганню захворюваності на сказ після укусу людини або ослинення її шкіри або слизових оболонок скаженою, підозрілою на сказ або

невідомою твариною проводять комплекс профілактичних заходів.

Рану після укусу необхідно ретельно промити великою кількістю води з милом, а також продезінфікувати розчином йоду спиртовим, спиртом, розчином калію перманганату, перекисом водню та звернутись до лікаря.

Лікар-епідеміолог                                       Шовкун Т.О.