Менінгококова інфекція та її профілактика
Менінгококова інфекція – це гостре інфекційне захворювання бактеріальної природи, яке викликає менінгокок, передається тільки повітряно-крапельним шляхом, характеризується різними клінічними проявами від назофарингіту, гнійного менінгіту до сепсису.
Джерелом інфекції є хвора на менінгококову інфекції людина та здорові бактеріоносії менінгококу. У епідеміологічному сенсі, найнебезпечнішими є хворі на менінгококовий назофарингіт, це хворі з проявами ГРВІ. Вони виділяють менінгокок і становлять небезпеку для оточуючих протягом 3-4 тижнів. Хворі з явними клінічними проявами захворювання (менінгіт, менінгококцемія) заразні лише у період перебування збудника менінгококу на слизовій носоглотки. Це спостерігається лише у 18% хворих. Здорове бактеріоносійство менінгококу може тривати 2-6 тижнів, після чого організм людини самостійно звільняється від збудника без лікування. Найчастіше таке носійство трапляється у осіб із хронічними захворюваннями носоглотки.
Механізм передачі інфекції лише повітряно-крапельний при тісному контакті з хворим або бактеріоносієм менінгококу. Виділенню збудника сприяють кашель, чхання, нежить. Менінгокок дуже нестійкий в навколишньому середовищі, швидко гине при висиханні, під дією дезінфікуючих розчинів, пряме сонячне світло вбиває збудник протягом 2-8 годин, у розсіяному світлі він зберігається 5-6 днів, під дією ультрафіолетового випромінювання гине майже миттєво. При кімнатній температурі та високій вологості (70-80%) збудник зберігається до 3-5 днів.
Для даного захворювання характерна сезонність, максимум захворювань припадає на лютий – квітень, коли найбільша скупченість людей у приміщеннях та створюються умови для тривалого зберігання збудника у повітрі.
Хворіють на менінгококову інфекцію люди різного віку, найчастіше діти до 10 років. Можуть спостерігатись як спорадичні випадки, так і епідемічні спалахи, що частіше виникають у дитячих колективах закритого типу, гуртожитках, казармах.
Інкубаційний період від 2 до 10 днів, у середньому він складає 3-4 дні.
Клініка. Розрізняють локалізовані та генералізовані форми менінгококової інфекції. До локалізованих форм відноситься менінгококовий назофарингіт, до генералізованих - менінгококцемія (сепсис), менінгіт, менінгоенцефаліт.
З клінічних форм найчастіше зустрічається менінгококовий назофарингіт. Початок гострий. Хворі скаржаться на головний біль, закладеність носа, нежить. Температура тіла може залишатися нормальною, але здебільшого підвищується до 38°С і вище. Гарячка триває лише 1-3 дні. Ніяких специфічних проявів менінгококовий назофарингіт не викликає. Хворі, як правило, почуваються задовільно і швидко одужують. Однак назофарингіт може бути продромом генералізованих форм хвороби.
Менінгококцемія розпочинається гостро з ознобу, гарячки, підвищення температури тіла до 39-41°С, у частини хворих передує назофарингіт. Спостерігається виражена інтоксикація - головний біль, ломота в м’язах та суглобах, блювота. Немовлята відмовляються від їжі та у них з’являється характерний крик. Вже через 12-48 годин від початку хвороби з’являється характерна кров’яниста висипка у вигляд зірочок, яка локалізується на тулубі, кінцівках, сідницях та обличчі. Елементи висипки мають неправильну форму, нерівні краї, дещо виступають над поверхнею шкіри, багряного кольору. Розміри висипки коливаються у межах - від ледве помітних до великих крововиливів у шкіру. Характерною є симетричність висипки.
Важкі випадки менінгококцемії ускладнюються інфекційно-токсичним шоком, крововиливами у внутрішні органи, в тому числі у нирки, надниркові залози, у головний мозок, міокард та оболонки очей.
Менінгококовий менінгіт також розпочинається раптово: підвищується температура тіла, з'являються дуже сильний головний біль та блювання без нудоти. Найхарактерніші зміни спостерігаються з боку нервової системи: світлобоязнь, реакція на шумові подразники, ригідність потиличних м'язів. У немовлят часто виявляють напруження і випинання тім’ячка голови. У деяких хворих з’являється кров’яниста висипка, помірні явища ринофарингіту, які швидко зникають. Далі виникають корчі, частіше відмічаються у дітей раннього віку. Типова поза хворого - він лежить на боці з відкинутою назад головою і приведеними до живота колінами. У тяжких випадках хворі втрачають свідомість.
Причиною смерті при менінгококовому менінгіті найчастіше є набухання та набряк головного мозку. При цьому на фоні загальної інтоксикації і менінгіальних синдромів спостерігається втрата свідомості, різка задишка, багряно-синюшне обличчя, блювання, розлади дихання і серцево-судинної діяльності, корчі, збудження або депресія. Смерть настає від зупинки дихання.
У багатьох випадках у хворих одночасно спостерігаються клінічні прояви гнійного менінгіту (головний біль, блювота, менінгеальні симптоми) та менінгококцемії (висока інтоксикація, геморагічний висип, розлади гемодинаміки).
Профілактика.
Своєчасне звернення за медичною допомогою хворих з явищами ГРВІ з метою раннього виявлення та встановлення діагнозу менінгококова інфекція, а також надання кваліфікованої медичної допомоги.
Зменшити перебування у погано провітрюваних приміщеннях з великим скупченням людей, особливо, де є хворі з явищами ГРВІ.
Вести здоровий спосіб життя, особливо у зимово-весняний період перебувати на свіжому повітрі не менше 2-3 годин та вживати у достатній кількості калорійну та вітамінізовану їжу.
Користуватися індивідуальним посудом, серед молоді обмежити тісне спілкування.
Відповідно до Календаря профілактичних щеплень менінгококова інфекція відноситься до рекомендованих щеплень. Населення (діти та дорослі) за бажанням може щепитися від цієї інфекції за власні кошти.
Протиепідемічні заходи.
В епідемічному осередку виявляються особи, які спілкувалися з хворим протягом останніх 10 днів. Організовується їх огляд лікарем інфекціоністом та ЛОР-лікарем, з метою виявлення хворих на назофарингіт. За контактними особами встановлюється медичне спостереження протягом 10 днів (вимірювання температури тіла, огляд слизової носоглотки та шкіряних покривів тіла). Контактні особи обов’язково одноразово бактеріологічно обстежуються на менінгокок, для цього натще або через 2 години після їжі відбирається мазок із носоглотки.
У приміщеннях перебування хворого проводиться протяжне провітрювання, кварцове опромінювання та ретельне вологе прибирання з використанням дезінфікуючих засобів, а також знезараження столового посуду. Обмежують участь контактних осіб у масових заходах. Заключну дезінфекцію в осередках не проводять.
