ВІРУС КОКСАКІ – ЩО ЦЕ ТАКЕ?

ЕНТЕРОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Останнім часом в нашому місті почастішали  випадки захворювання на ентеровірусну інфекцію, яка викликана вірусом Коксакі.

ВІРУС КОКСАКІ – ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Вірус Коксакі – це ентеровірус, що розмножується в слизовій оболонці рота і кишечнику. Захворювання, викликане цим вірусом, характеризується ураженням слизової рота, кишечника і шкірних покривів, в важких випадках – внутрішніх органів (мозку, печінки,  серця). Інфекція протікає важко, проте не вимагає специфічного лікування (за винятком важких уражень внутрішніх органів) і рідко викликає ускладнення.

Вірус Коксакі у дітей частіше проявляється в 3-6 років. Немовлята до 3-4 місяців несприйнятливі до вірусу Коксакі, завдяки наявності в їх крові материнських антитіл.  Підлітки і дорослі хворіють інфекцією вкрай рідко і в стертій формі без шкірних висипань, тому їм часто ставиться діагноз ГРВІ.

Шляхи передачі вірусу:

повітряно-крапельний -  при контакті з хворим або носієм інфекції;

контактно-побутовий – через іграшки, посуд, брудні руки.

Патогенний мікроорганізм стійкий в навколишньому середовищі, дуже вірулентний, тому при контакті з хворим або носієм зараження практично неминуче. Інкубаційний період при зараженні вірусом Коксакі становить 2-10 днів. Хворий  заразний для оточуючих з перших днів  хвороби і до самого одужання. Тому необхідна ізоляція малюка на весь період хвороби.

СИМПТОМИ ЗАХВОРЮВАННЯ

Вірус Коксакі викликає  найрізноманітніші симптоми. У класичному варіанті захворювання протікає в такий спосіб:

Початковий період

Захворювання починається раптово з підйому температури до 39-40 ° С. Збільшуються підщелепні лімфовузли, горло червоніє. На тлі високої температури у дитини з’являється сильний головний біль, слабкість, сонливість, часто блювота.

Період характерних висипань

Через 2 дні в роті (на щоках і піднебінні) і навколо губ з’являються водянисті пухирці діаметром до 2 мм, які, лопаючись, утворюють дрібні ранки з червоним дном. Сильний біль ще більше погіршує стан дитини. Малюк плаксивий, відмовляється від їжі, помітно посилене  слиновиділення.

Буквально відразу за висипаннями на слизовій рота такі ж везикули з’являються на ручках і ніжках. Висип локалізується на долонях і підошві, між пальчиками. Поодинокі везикули можна виявити на ніжній шкірі передпліч з внутрішньої сторони і сідницях.

Сильний свербіж зазвичай не спостерігається. Однак, слід запобігати розчісування висипу,  щоб уникнути бактеріального інфікування.

Протягом всього періоду висипань можливі диспепсичні явища – здуття живота, що супроводжується гучним бурчанням, нудота , блювота, діарея.

Період згасання

 Виражені симптоми проявляються 5-10 днів, після чого захворювання поступово регресує. Перебіг може ускладнюватися нагноєнням виразок, в цьому випадку одужання затягується, а малюкові потрібно антибактеріальне лікування.

Не виключено повторне зараження вірусом Коксакі, однак подальше інфікування протікає в легшій формі.

РІДКІСНІ ФОРМИ ХВОРОБИ

Іноді вірус Коксакі протікає з переважанням симптомів ураження окремих органів. Виділяють наступні нетипові форми хвороби:

Серозний менінгіт – дуже складна патологія, відмітною ознакою якої є ригідність (виражена напруженість) потиличних м’язів.

Герпангіна – множинні виразки з’являються на мигдалинах, навіть рідка їжа викликає сильний біль.

Ентеровірусна екзантема – на перший план виходить шкірний висип.

Ентеровірусний кон’юнктивіт – запалення кон’юнктиви, що  супроводжується світлобоязню, сльозотечею.

Гепатит – враження  вірусом Коксакі печінки (збільшення органу, печія, нудота, відчуття тяжкості в правому підребер’ї) протікає на тлі тривалої гіпертермії.

Ентеровірусний гастроентерит – проявляється в основному ознаками розладу функції шлунково-кишкового тракту.

Враження  серця – можлива поява везікулоподобних елементів на  всіх оболонках серця. Різко виражена слабкість супроводжується загрудинной болем, прискореним серцебиттям. Нерідко знижується  тиск, виникає аритмія.

Поліоміелітоподобних варіант – важке пошкодження нервової системи проявляється парезом або паралічем .

Хоча інфекція частіше зустрічається в дитячому віці, відсутність специфічного імунітету не виключає зараження в зрілому віці. Вірус Коксакі у дорослих найчастіше не дає вираженої симптоматики і протікає за наступними варіантами:

Ентеровірусна лихоманка – при відсутності висипки на перший план виходить висока температура і симптоми інтоксикації організму (погане самопочуття, слабкість, головний біль).

Міозит – вірусне ураження м’язів характеризується хвилеподібними підйомами температури і болем у м’язах, в грудях, епігастрії.

Нерідко вірус Коксакі викликають симптоматику, дуже схожу з ГРЗ.

ЛІКУВАННЯ  зводиться до загальних заходів, спрямованих на пом’якшення симптомів хвороби і попередження ускладнень.

Найчастіше інфекція лікується в домашніх умовах. При цьому дитину слід ізолювати з дитячого колективу (дитсадок, школа, відвідування басейну і т. д.) на 14 днів.

Симптоматичне лікування:

Рясне пиття при високій температурі і попередження зневоднення при діареї  за допомогою ентеросорбентів (Регідрон, Ентеросгель).

Зниження температури і зняття м’язового болю – Парацетамол (таблетки, свічки можна застосовувати кожні 3-5 години), Ібупрофен.

Місцева терапія – обробка ранок у роті розчином Фурациліну, льодяники і спреї , які пом’якшують біль в горлі (Фарингосепт, Тантум-Верде і т. д.), знеболюючі гелі (Калгель, Холісал).

Шкірний висип точково  змазують  зеленкою, фукарцинюм, відваром ромашки).

Одночасно рекомендується скорегувати харчування. Їжа повинна бути рідкою або протертою, не гарячою (деяке полегшення болю в роті настає після вживання морозива,  холодних напоїв). Слід виключити з меню цитрусові, обмежити сіль. Малюків краще годувати з ложечки, смоктання соски лише посилює біль.

Госпіталізація потрібна у випадках:

Високої гіпертермії протягом 3 днів;

При наявності ознаки зневоднення;

При можливому розвитку серцевої недостатності – ціаноз, задишка;

При появі симптомів ураження мозку – ригідність потиличних м’язів, марення, порушення координації, порушення чутливості і рухової активності.

Тільки у важких випадках для запобігання розвитку бактеріальних ускладнень доцільне застосування антибіотиків.  Хоча висока температура і викликає серйозні побоювання за здоров’я дитини, вірус Коксакі вкрай рідко дає важкі ускладнення. Для їх виключення і якнайшвидшого одужання малюка рекомендується консультація педіатра і дотримання всіх його призначень.

Лікар-епідеміолог Прилуцького МРВ                                            Олексенко О.В.

Вітряна віспа.

Вітряна віспа.

Вітряна віспа – вірусна антропонозна інфекція дихальних шляхів, яка в основному уражає дітей дошкільного віку, поширюється повітряно-крапельним шляхом, характеризується переважно легким клінічним перебігом.
За рівнем захворюваності вітряна віспа посідає одне з чільних місць, поступаючись лише грипу та іншим ГРВІ. Вона має глобальне поширення, однак з огляду на легкий клінічний перебіг обов’язковій реєстрації підлягає не в усіх країнах світу.
Вірус вітряної віспи дуже не стійкий у навколишньому середовищі, швидко інактивується дезінфекційними засобами, при висиханні та температурі понад 60 градусів, але за низьких температур зберігається протягом кількох місяців.
Збудник вітряної віспи проникає в організм через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, де він розмножується. З місця локалізації вірус потрапляє у кров і пошкоджує епідерміс, внутрішні органи та головний мозок. Патологічний процес проявляється появою пухирців на шкірі та на слизовій оболонці дихальних шляхів. Особливе значення в поширенні вірусу мають пухирці на слизовій оболонці. Пухирці наповнені рідиною, мацируються і вірус у крапельках слини під час кашлю і чхання виділяється в навколишнє середовище.
Сприятливість людей до вітряної віспи практично досягає 100%.
Унаслідок перенесеної хвороби формується стійкий і тривалий імунітет, а тому повторні захворювання на цю інфекцію бувають украй рідко. Однак, вірус вітряної віспи, який знаходиться в організмі під впливом різних чинників може активізуватися, і тоді у людей літнього віку виникає захворювання на оперізуючий лишай. Це свідчить про те, що з часом напруженість імунітету в окремих людей все ж може знижуватися.
Єдиним джерелом збудника вітряної віспи є хвора людина.
Хворий заразний у останні години інкубаційного періоду (за 6-7 годин до появи висипки). Виділення збудника інфекції припиняється у більшості випадків не пізніше 5-ї доби з моменту появи висипання.
Інкубаційний період складає 10-21 добу, в середньому 13-17 діб.
Захворювання починається раптово, з підвищення температури тіла до 39-390 та швидкої появи висипання у вигляді червоних плям, на волосяній частині голови, на лобі та інших частинах тіла. В центі плям появляються пузирі – везикули, наповнені прозорою рідиною. На 2-3 день частина везикул починає підсихати з появою шкірочки, але в той же час появляються нові висипання. Нові висипання появляються протягом 6-8 днів. Шкірочки підсихають через 2-3 дні і відпадають. Підсихання шкірочок супроводжується свербінням. Рубців на тілі після вітряної віспи не залишається. Висипання при вітряній віспі не тільки на шкірі але й на слизових оболонках. Температура підвищується при кожному новому висипанні, але висока температура буває вкрай рідко.
Для вітряної віспи характерний надзвичайно активний крапельний механізм передачі. Захворюваність на вітряну віспу серед сільського населення

щорічно у 3-4 рази нижча порівняно з захворюваністю міського населення, що можна пояснити щільністю і умовами спілкування дітей.
Для вітряної віспи характерна осінньо-зимова сезонність.
Хворого на вітряну віспу ізолюють удома або госпіталізують за клінічними показами. Ізолюють від дитячого колективу до 5-ї доби з моменту появи останнього елементу висипки. Для дітей віком до 7 років, які не хворіли на вітряну віспу, влаштовують карантин протягом 21-ї доби з часу спілкування з хворим.
В приміщенні де знаходиться хворий проводять вологе прибирання та часте провітрювання.
Важливе профілактичне значення має також запобігання занесенню вітряної віспи в лікувальні стаціонари та спілкуванню з хворим на цю інфекцію.

Сказ - смертельна хвороба

Сказ – хвороба смертельна

Сказ – гостра зоонозна інфекція, що спричиняється вірусами.
Уражає ЦНС теплокровних тварин і людини, закінчується летально.
Передається людині через укус чи ослинення хворими тваринами.
Сказ спостерігається у більшості країн світу, за винятком деяких острівних країн, де немає природних осередків сказу і здійснюється суворий контроль за ввезенням тварин.
Історія цивілізації зберегла дані про існування вогнищ сказу протягом 5 тисяч років.
Сказ, являючись летальною інфекцією, продовжує представляти величезну небезпеку для всього людства. За оцінками ВОЗ він займає 5 місце серед інфекційних захворювань по економічним збиткам.
Вірус сказу вибірково уражає нервову систему. Розмножується та накопичується у головному мозку, а також в епітелії слинних залоз, надниркових залозах, периферичних нервових стовбурах, сльозних залозах.
Вірус сказу при низьких температурах і в гліцерині може зберігатися довго. Він чутливий до дії ультрафіолетових та прямих сонячних променів, висиханню, гине при звичайних режимах пастеризації.
В слині вірус зберігається до суток, в замороженому стані-до 750 днів.
Інкубаційний період від 10днів до 1 року і більше, найчастіше він складає 30-40 днів. Тривалість інкубаційного періоду пов’язана з локалізацією укусу. Короткий інкубаційний період спостерігається при укусах обличчя, голови, пальців рук. Виділення вірусу із слиною починається за кілька днів до розвитку клінічних ознак хвороб і триває протягом усього періоду захворювання.
При укусах в обличчя захворювання розвивається у 90 % випадків, при укусах кисті рук – у 63 %.
Непошкоджені шкірні покрови непроникні для вірусу сказу. Природний імунітет до вірусу сказу мають холоднокровні тварини. Досить стійкі до вірусу сказу птахи. У кажанів спостерігається досить тривале вірусоносійство без клінічних ознак захворювання.
Із домашніх тварин особливо чутливі до вірусу сказу собаки, коти, але можуть хворіти корови, коні, свині. Домашні тварини, які утримуються вільно, особливо бродячі собаки та безнадзорні коти, представляють велику загрозу. Вони являються зв’язуючи ланцюгом між хворими на сказ дикими тваринами та домашніми тваринами.
У захворівшої тварини змінюється поведінка, інстинкти. Дикі тварини, особливо лисиці, ідуть до житла, забігають в села, стають «ручними». Серед білого дня хвора лисиця може зявитись в населеному пункті в пошуках їжі. Частіше всього від лисиць заражаються собаки, особливо бродячі.
Вірус сказу виділяється у тварин із слиною і передається людині через укус або ослинення шкірного покрову, коли є макро або мікротравми.
Захворюваність людей на сказ в Україні в останнє десятиліття має тенденцію до зниження, що стало наслідком великого цілеспрямованого обсягу робіт щодо запобігання цьому захворюванню, в тому числі раціонального проведення щеплень тваринам, зокрема собакам. Кількість випадків сказу у людей зменшилась більше ніж у 4-5 разів. В Україні щорічно реєструється 2-3 випадки захворювання на сказ.
Переважно уражаються сказом мешканці села, на міське населення припадає близько 20-25 % випадків.

Захворюваність на сказ серед тварин в Україні розподіляється приблизно таким чином: сільськогосподарські тварини- 32%, дикі-38,5%; собаки -12,2%; кішки -17,3%.
Порівняно з попередніми роками кількість хворих на сказ тварин в Чернігівській області збільшилась з 27 у 2014 році до 78 в 2016 році: 16 лисиць, 26 котів, 8 собак, 14 єнотів, 8- ВРХ, 3- вовки, 1 коза, 1- косуля,1- миша.
Найбільше вогнищ сказу зареєстровано у Чернігівському (16), Ріпкінському (11), Менському (5), Козелецькому (7), Куликівському (7).
Звернулись за антирабічною допомогою до лікувальних закладів 2232 осіб
травмованих тваринами, призначено антирабічне лікування 442 особам.
Випадки захворювання людей на гідрофобію в області не реєструвались.
Для запобіганню захворюваності на сказ після укусу людини або ослинення її шкіри або слизових оболонок скаженою, підозрілою на сказ або
невідомою твариною проводять комплекс профілактичних заходів.
Рану після укусу необхідно ретельно промити великою кількістю води з милом, а також продезінфікувати розчином йоду спиртовим, спиртом, розчином калію перманганату, перекисом водню та звернутись до лікаря.

Харчові отруєння

Харчові отруєння

Харчові отруєння—це захворювання, які можуть бути викликані продук¬тами, отруйними за своєю природою, або хвороботворними мікробами.
Харчові отруєння мікробного походження поділяються на дві групи: токсикоінфекції та бактеріальні токсикози.
Токсикоінфекції— це отруєння, викликані мікробами, які розмножилися на продукті.
Бактеріальні токсикози — це отруєння, викликані отрутою, яку мікроби виділили у продукті. До них належать ботулізм та стафілококові токсикози.
Харчові продукти, не змінюючи свого зовнішнього вигляду й органолеп¬тичних якостей внаслідок нагромадження у них токсинів можуть стати отруй¬ними. Використання таких продуктів може викликати захворювання. Токсини через стінки шлунка та кишечника потрапляють у кров і розносяться по всьо¬му організму. Ознаки захворювання проявляються дуже швидко. У хворих з'яв¬ляється загальна слабкість, біль у животі, головний біль, нудота, підвищення температури, відбувається зневоднення організму, можлива навіть смерть. Дуже небезпечними отруєннями є ботулізм і отруєння, викликані стафілоко¬ками.
Ботулізм—важке отруєння, яке виникає внаслідок споживання їжі, отрує¬ної паличкою ботулінуса. Ці мікроби в природі поширені у грунті, намулі во¬дойм, кишечниках риб (особливо осетрових), тварин; трапляються на фруктах і овочах.
Поширюється цей вид мікроорганізмів анаеробним шляхом, оптимальна температура для його розвитку 30-37 °С, при температурі, нижчій від 15 °С він розвивається, проте токсинів не утворює. Це рухома спороутворююча палич¬ка, в якій спора розміщена у кінці клітини.
Потрапляючи на харчові продукти, паличка ботулінуса розмножується і виділяються токсини. Вони скупчуються в одному місці продукту, тому отруї¬тися можуть не всі люди, які споживали отруєний продукт. Токсин бацили ботулізму — холодостійкий, але чутливий до кислотності середовища. Підви¬щений вміст солі в продукті зупиняє розвиток цього мікроба. Спори ботуліну¬са дуже термостійкі, вони витримують температуру до 120 43. Тому цей мікроб може розмножуватися в консервах. В процесі розвитку цих мікробів виділяєть¬ся газ, тому кришки банок здуваються. Хоча інших ознак пошкодження такого продукту немає, він однаково дуже токсичний і небезпечний для використан¬ня. Бацили ботулізму можуть успішно розвиватися і у вареній ковбасі, великих шматках копченого м'яса, буженині, червоній рибі.
При отруєнні ботулізмом токсин паралізує серцево-судинну та нервову системи, викликає пониження температури тіла, параліч мовлення. Лікування цього захворювання здійснюється за допомогою спеціальних сироваток, інакше може настати смерть.
Щоб запобігти поширенню цього захворювання слід правильно термічно обробляти та ретельно мити продукти, які готуються для консервування в до¬машніх умовах. На підприємствах масового харчування не слід допускати до реалізації бомбажні консерви, варену і смажену рибу зберігати лише у моро¬зильних камерах і не більше 48 год.
Приймаючи баночні консерви, слід перевіряти їх на бомбаж і зберігати у холодильній шафі. Не допускати приготування баночних консервів і грибів у домашніх умовах, оскільки гриби часто можуть бути засіяними спорами боту¬лінуса.
Отруєння стафілококом відбувається під час споживання їжі, отруєної ток¬синами цього мікроба. Стафілококові харчові отруєння можуть відбуватися при використанні різних продуктів. Ці мікроби здатні розвиватися за аеробних і анаеробних умов, вони нерухомі, утворюють не спори, а скупчення, що нага¬дують виноградне гроно. Найкраще розвиваються при температурі 37 °С. Ги¬нуть при температурі 120 °С.
Джерелом забруднення харчових продуктів стафілококом найчастіше мо¬жуть бути люди, хворі на ангіну, катар верхніх дихальних шляхів, гнійничкові захворювання шкіри. Корови та кози, хворі на мастит, також можуть стати дже¬релом зараження продуктів.
Харчові продукти після отруєння цим мікробом зовні не змінюються, тому це небезпечно. Організм людини дуже чутливий до цього токсину і вже через 1-6 год. після отруєння проявляються ознаки захворювання—болі у шлунку, нудота.
Найчастіше отруєння стафілококом відбувається під час вживання молока, кефіру, кондитерських виробів (особливо з кремом), сиру, бринзи, рибних і м'ясних кулінарних виробів. Щоб запобігти цьому отруєнню, слід дотримува¬тися правил зберігання цих продуктів, а осіб, які мають доступ до харчових продуктів, за наявності гнійничкових захворювань та ангіни — до роботи не допускати.
Готову їжу можна зберігати не більше визначеного терміну при темпера¬турі 2 - 6 °С або в гарячому вигляді—не нижче 65 °С. Молоко слід обов'язково кип'ятити, простоквашу-самоквас використовувати лише для приготування тіста, непастеризований сир — для страв, які піддаються термічній обробці. Працівникам сфери масового харчування слід бути обережними з кондитерсь¬кими виробами. Зберігати вироби з масляним кремом при температурі 2-6 °С не більше 36 годин, зі заварним кремом — не більше 6 годин. У літній період кондитерські вироби зі заварним кремом бажано не готувати.
До харчових токсикоінфекцій належать отруєння, викликані бактеріями з групи сальмонел, кишечної палички, палички протея.
Отруєння сальмонелами найчастіше виникає під час вживання зараженого м'яса, яєць та продуктів їх переробки. Збудники сальмонельозів мають форму паличок із закругленими кінцями.
Вони не здатні утворювати спор, рухомі, найкраща температура для їх роз¬витку —37 °С. При температурі більшій від 80 °С—гинуть. Соляні розчини затримують розвиток цих мікроорганізмів.
Джерелом розповсюдження сальмонел може бути велика рогата худоба, свині, коні, домашні птахи та різні гризуни. Небезпечними для людей є тварини-бактеріоносії.
М'ясо може забруднюватися сальмонелами як за життя тварин, так і після їх забою. У хворих тварин можливе проникнення мікробів із кишечника у ткани¬ни. Молоко може інфікуватися ще у вимені тварини. Але зараження цих про¬дуктів можливе і через дотик рук, одяг працівників, які безпосередньо стика¬ються з цими тваринами, через інвентар. М'ясо може забруднюватися у про¬цесі забою, через контакт з тушами інфікованих тварин, через мух, гризунів. Яйця (особливо водоплавної птиці) також можуть бути інфіковані цим мікро¬бом, їх можна використовувати лише для приготування продуктів, які підда¬ються високій термічній обробці. До продажу вони не допускаються. Риба, виловлена зі забруднених водойм, також нерідко може бути забрудненою саль¬монелами.
Дуже сприятливим середовищем для розвитку цих мікробів є паштети, м'ясні або рибні фарші, ліверні та кров'яні ковбаси. Однак правильна термічна обробка продуктів може забезпечити їх очищення від сальмонел, ці мікроор¬ганізми стійкі до висушування, тому довго можуть залишатися на предметах вжитку.
Щоб запобігти поширенню сальмонельозу, слід чітко дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог під час приготування їжі, дотримуватися температур¬ного режиму при зберіганні продуктів (особливо швидкопсувних). Одними з основних заходів попередження такого отруєння є своєчасне проходження працівниками сфери харчування медичних оглядів на сальмонелоносійство.
Крім цього, важливо дотримуватися маркування розробник дощок, ретель¬но мити столовий посуд, кухонний інвентар. При прийманні м'яса слід пере¬віряти наявність тавра, яке б свідчило про проходження ветеринарно-санітар¬ного контролю. Під час приготування м'яса його потрібно добре проварювати та просмажувати, особливо вироби із фаршу. Яйця водоплавної птиці можна використовувати лише в хлібопекарській промисловості. Курячі яйця перед використанням слід обов'язково мити, молоко—кип'ятити, простоквашу-самоквас використовувати лише для тіста, непастерлзований сир — для страв, які піддаються тепловій обробці. Холодні страви слід оберігати від забруднення руками під час приготування, заправлені салати та вінегрети зберігати не більше однієї години. Всю готову їжу потрібно зберігати при температурі 2 - 6°С і не більше визначених термінів, а гарячому вигляді — не нижче 65°С. їжу, яка довго зберігається, необхідно піддавати повторній тепловій обробці.
Кишкова паличка та паличка протея. Кишкова паличка є постійним жите¬лем кишечника за умови нормальної його мікрофлори. Вона має дещо округлу форму та не здатна утворювати спори. Найкраще розвивається при темпе¬ратурі 37 °С, а при нагріванні до 60 °С—гине.
В організмі людини вона синтезує необхідні вітаміни й інші речовини, які мають антибіотичні властивості стосовно збудників кишечних інфекцій. Проте ця паличка при послабленні захисних функцій організму може проникати в інші органи, викликаючи при цьому запальні процеси. Потрапляючи на хар¬чові продукти, ці мікроби (розмножуючись) можуть викликати отруєння. І паличка протея, і кишкова паличка належать до мікробів, які вражають багаті на білок продукти. В такому середовищі вони здатні швидко розмножуватися, не змінюючи при цьому зовнішнього вигляду та смаку продуктів.
Хоча паличка протея слабо руйнує білки, накопичення її на продукті (як і кишкової палички) викликає отруєння, яке протікає подібно до отруєння саль-монелами, проте в легшій формі.
Найкращим середовищем для розвитку цих мікроорганізмів є м'ясні та рибні продукти (особливо фарші), гарніри, салати.
На харчові продукти ці палички можуть потрапити через контакт із хвори¬ми людьми, при порушенні санітарно-гігієнічних правил. Можливе забруднен¬ня товарів цими мікроорганізмами ще до їх надходження в торгівлю чи на підприємства масового харчування. Тому важливо ретельно здійснювати тер¬мічну обробку продуктів і стежити за температурним режимом зберігання.

Лептоспироз

Лептоспіроз

Лептоспіроз - інфекція, яка поширена на всіх континентах світу. Це гостра інфекційна хвороба з переважно фекально – оральним механізмом передачі збудника. Найбільш поширена ця хвороба у західних та центральних областях України, але не стала винятком і Чернігівська область.
Щорічно реєструються випадки захворювань на лептоспіроз, обласні показники перевищують загальнодержавні. Станом на кінець 2016 року в області на обліку 275 населених пунктів неблагополучних з лептоспірозу.
Найбільша кількість випадків лептоспірозу зареєстрована в Бобровицькому (3), Борзнянському (3), Менському (4), Прилуцькому (3), та мм. Прилуки (5), Чернігов (3), решта районів по 1-2 випадки.
Сприятливість до лептоспірозу людей велика і не залежить від віку та статі.
Джерелом збудника є численні представники ссавців, свійських та промислових тварин, а саме польові і домашні гризуни різних видів, сільськогосподарські тварини й собаки.
Інкубаційний період триває від 2 до 30 діб, частіше 7-10 діб.
Механізм передачі збудника фекально-оральний. Найбільш поширений шлях передачі збудника – водний. На другому місці стоїть травний шлях передачі збудника (вживання їжі, забрудненої сечею інфікованих гризунів та інших тварин). Можливо також безпосереднє проникнення лептоспір в організм через пошкоджені слизові оболонки або шкіру.
Для лептоспірозу характерна сезонність – літньо – осіння.
Протиепідемічні заходи насамперед передбачають захист водоймищ від забруднення стоками з тваринницьких господарств, знищення пацюків, захист харчових продуктів і води від забруднення виділеннями гризунів, дотримання заходів з особистої профілактики. Особи, які працюють у шахтах, рудниках, на земляних сільськогосподарських роботах, повинні носити спецодяг та взуття для запобігання від проникнення лептоспір через пошкоджену шкіру.