Календар щеплень

Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні

Відповідно до статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», статей 1 та 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009 - 2015 роки», з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України та попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, НАКАЗУЮ:

1. Внести зміни до підпунктів 1.1 - 1.3 пункту 1 наказу МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897, виклавши їх у такій редакції:

«1) Календар профілактичних щеплень в Україні, що додається;

2) Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, що додається;

3) Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, що додається.».

2. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити неухильне проведення на підпорядкованих адміністративних територіях профілактичних щеплень відповідно до затверджених цим наказом актів та належний їх облік у закладах охорони здоров’я.

3. Департаменту медичної допомоги (А. Терещенко) забезпечити подання цього наказу в установленому порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.

4. Цей наказ набирає чинності з 01 січня 2015 року.

5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра - керівника апарату В. Лазоришинця.

КАЛЕНДАР 
профілактичних щеплень в Україні

І. Загальні положення

1. Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

2. Обов’язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв’язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

3. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об’єктах можуть проводитися обов’язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

4. З метою специфічної профілактики інфекційних хвороб особи, які бажають зробити щеплення, щодо яких існують зареєстровані в Україні медичні імунобіологічні препарати, можуть зробити такі щеплення за направленням лікаря.

5. У цьому Календарі основні терміни вживаються в таких значеннях:

вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну;

медичні імунобіологічні препарати - вакцини, анатоксини, імуноглобуліни, сироватки, бактеріофаги, інші лікарські засоби, що застосовуються в медичній практиці з метою специфічної профілактики інфекційних хвороб;

первинний вакцинальний комплекс - курс профілактичних щеплень, необхідний для створення базового імунітету проти певних інфекційних хвороб;

ревакцинація - повторне введення вакцини чи анатоксину з метою підтримання штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб.

6. За наявності зареєстрованих комбінованих вакцин, до складу яких входять антигени, для профілактики інфекцій, визначених цим Календарем, вакцинація проводиться комбінованими вакцинами.

ІІ. Порядок проведення щеплень

1. Щеплення за віком

-1 Щепленню для профілактики туберкульозу підлягають усі новонароджені діти, що не мають до цього протипоказань. Вакцинація проводиться на 3-5-ту добу життя дитини (не раніше 48-ї години після народження) вакциною для профілактики туберкульозу (далі - БЦЖ). Недоношених дітей щеплюють після досягнення дитиною маси тіла ≥ 2500 г. Щеплення для профілактики туберкульозу не проводять в один день з іншими щепленнями. Діти, які не були щеплені в пологовому стаціонарі, підлягають обов’язковій вакцинації в закладах охорони здоров’я. 
Дітям, яким не виповнилося два місяці, щеплення проти туберкульозу проводяться без попередньої проби Манту. Після двомісячного віку перед виконанням щеплення дитині слід провести пробу Манту. Щеплення проводиться при негативному результаті проби. 
Діти, щеплені БЦЖ, у яких не сформувався рубчик, проте є достовірне підтвердження проведення щеплення, не підлягають повторній вакцинації. 
Ревакцинації проти туберкульозу підлягають діти віком 7 років, не інфіковані мікобактеріями туберкульозу (МБТ) та з негативним результатом проби Манту. Ревакцинація проводиться вакциною БЦЖ. 
-2 Вакцинації для профілактики гепатиту В підлягають усі новонароджені. Для вакцинації дітей використовується вакцина за схемою: 0 (перша доба)-1-6 місяців життя дитини. 
Якщо мати новонародженого HBsAg «-» (негативна), що документально підтверджено, вакцинацію дитини можливо розпочати протягом перших місяців життя або одночасно зі щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця, поліомієліту. У разі поєднання імунізації зі щепленням проти кашлюку, дифтерії, правця, поліомієліту рекомендуються схеми: 2-4-6-18 місяців життя або 2-4-9 місяців життя. 
Новонародженим з масою тіла < 2000 г, що народилися від HBsAg «-» (негативних) матерів, вакцинація проводиться при досягненні дитиною ваги 2000 г або при досягненні віку 1 місяць. 
Якщо новонароджена дитина у тяжкому стані, то її імунізацію слід проводити після покращення стану перед випискою дитини з лікарні. 
Якщо мати новонародженого HBsAg «+» (позитивна), дитині роблять щеплення за схемою: 0 (перша доба)-1-6 місяців життя дитини. Перша доза вакцини вводиться в перші 12 годин життя дитини незалежно від маси тіла. Разом з вакцинацією, але не пізніше 1-го тижня життя, в іншу ділянку тіла рекомендовано вводити специфічний імуноглобулін проти гепатиту В з розрахунку 40 МО/кг маси тіла та не менше 100 МО. Якщо маса новонародженої дитини <2000 г, то вакцинація проводиться обов’язково, але введена доза вакцини не зараховується як доза первинної імунізації; після досягнення дитиною віку 1 місяць вакцинація має бути проведена серією із трьох введень вакцин 0-1-6 (0 - дата першого введення вакцини, мінімальний інтервал між першим та другим щепленнями - 1 місяць, між другим та третім щепленнями - 5 місяців). 
Якщо в матері новонародженої дитини невизначений HBsAg статус, щеплення дитини проводиться обов’язково в перші 12 годин життя з одночасним дослідженням статусу матері за HBsAg. У разі отримання позитивного результату в матері профілактика гепатиту В проводиться, як у випадку щеплення дитини, народженої від HBsAg «+» (позитивної) матері. 
Не слід повторно розпочинати серію вакцинації, якщо була пропущена доза вакцини, незалежно від того, скільки часу минуло. Необхідно ввести дози вакцини, яких не вистачає, за графіком з дотриманням мінімальних інтервалів (абзац 3 глави 2 цього розділу). 
-3 Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), у 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення). 
Для вакцинації дітей проти кашлюку на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (далі - АаКДП), так і з цільноклітинним (далі - АКДП) кашлюковим компонентом. 
Перенесений кашлюк в анамнезі не є протипоказанням до вакцинації проти цієї хвороби. 
Щеплення проти кашлюку проводиться дітям до 6 років 11 місяців 29 днів. 
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі - АДП), наступну у 16 років - анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі - АДП-М). 
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М. 
Особливості вакцинації дітей проти кашлюку, дифтерії та правця, що не отримали щеплення за віком, наведено в главі 2 цього розділу. 
Екстрена профілактика правця не впливає на проведення планової імунізації. 
-4 Вакцинація дітей для профілактики поліомієліту проводиться за віком 2 місяці, 4 місяці, 6 місяців, 18 місяців, 6 років та 14 років. 
Інактивована вакцина для профілактики поліомієліту (далі - ІПВ) застосовується для перших двох щеплень, а при протипоказаннях до введення оральної поліомієлітної вакцини (далі - ОПВ) - для всіх наступних щеплень за цим Календарем. 
Вакцина ОПВ застосовується для 3-6-го щеплень (щеплення за віком - 6 місяців, 18 місяців, 6 років та 14 років) за відсутності протипоказань до ОПВ. 
Вакцина ІПВ може бути застосована для 3-6-го щеплень як окремо, так і в складі комбінованих вакцин. 
Дітям, які перебувають у сімейному оточенні, дитячих закладах закритого типу з ВІЛ-інфікованими або з особами, яким протипоказано введення ОПВ, щеплення проводиться виключно ІПВ-вакциною. 
Особливості вакцинації дітей проти поліомієліту, що не отримали щеплення за віком, наведено в главі 2 цього розділу. 
-5 Вакцинація дітей для профілактики інфекції, спричиненої паличкою Haemophilus influenzae типу b (далі - Hib-інфекція), може проводитись моновакцинами та комбінованими вакцинами, що містять Hib-компонент. Щеплення для профілактики Hib-інфекції слід проводити за схемою 2-4-12 місяців. 
Вакцинація проводиться дітям до 4 років 11 місяців 29 днів. У старшому віці вакцинація проти Hib-інфекції проводиться лише особам з групи ризику відповідно до глави 4 цього розділу. 
Особливості вакцинації для профілактики Hib-інфекції у дітей, що не отримали щеплення за віком, наведено в главі 2 цього розділу. 
-6 Вакцинація дітей для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи проводиться у віці 12 місяців. Друге щеплення - у віці 6 років. 
Перенесене захворювання на кір, епідемічний паротит чи краснуху не є протипоказанням до щеплення. 
Особливості вакцинації дітей проти вказаних інфекцій з порушенням цього Календаря наведено в главі 2 цього розділу. Особливості вакцинації осіб, старших 18 років, що не отримали щеплення за віком, наведено в розділах ІІІ та IV цього Календаря.

2. Щеплення дітей з порушенням Календаря

При вирішенні питання про щеплення дітей з порушенням цього Календаря необхідно проводити вакцинацію з дотриманням мінімальних інтервалів.

Не слід розпочинати серію вакцинації спочатку, якщо була пропущена доза, незалежно від того, скільки часу минуло. Необхідно ввести дози, яких не вистачає, за графіком з дотриманням мінімальних інтервалів.

Мінімальний інтервал - інтервал, який допускається до введення вакцини/анатоксину проти однієї і тієї самої інфекції особам з порушенням цього Календаря. Введення чергової дози вакцини/анатоксину з меншим, ніж мінімальний, інтервалом не зараховується. При виборі схеми вакцинації необхідно керуватися інструкцією виробника про застосування вакцини/ анатоксину.

Для дітей віком від 2 місяців до 6 років 11 місяців 29 днів

Для дітей віком від 7 до 17 років 11 місяців 29 днів

-1 Вакцина АаКДП та АКДП використовується для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів. 
Щеплення дітей до 7 років з порушенням цього Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку. 
-2 Якщо остання доза вакцинального комплексу (перша ревакцинація) проти поліомієліту збігається з віком проведення ревакцинації в 6 років або 14 років, перша ревакцинація зараховується як ревакцинація за віком у 6 років або в 14 років. 
Щеплення дітей з порушенням цього Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти поліомієліту до 17 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти поліомієліту дитиною до 17 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку. 
Для проведення першого та другого щеплення незалежно від віку використовується інактивована вакцина проти поліомієліту. 
Особам, старшим 18 років, вакцинація проводиться за епідемічними показаннями. 
-3 Якщо дитина не отримала першу дозу вакцини проти гепатиту В у пологовому стаціонарі або родопомічному закладі, вакцинація проводиться в амбулаторних закладах охорони здоров’я в будь-якому віці (лише для дітей, народжених починаючи з 2002 року). 
Якщо вакцинація розпочинається пізніше 2-х місяців життя дитини з використанням комбінованих вакцин, до складу яких входить вакцина проти гепатиту В, щеплення плануються з урахуванням мінімального інтервалу між дозами. Вакцинація проти гепатиту В вважається завершеною при отриманні особою щонайменше трьох щеплень. 
Діти, які не були раніше щеплені проти гепатиту В, повинні отримати повний вакцинальний комплекс до 12-річного віку. 
-4 Дітям, що не були вакциновані проти кору, паротиту чи краснухи за віком у 12 місяців та в 6 років, щеплення починають робити у будь-якому віці до 17 років 11 місяців 29 днів. Дитина має отримати дві дози з дотриманням між ними мінімального інтервалу введення. 
-5 Вакцинація проти Hib-інфекції проводиться дітям до 4 років 11 місяців 29 днів. У старшому віці вакцинація проти Hib-інфекції проводиться лише особам з групи ризику відповідно до положень глави 4 цього розділу. 
-6 Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 - 18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

При проведенні щеплень із застосуванням окремих вакцин або анатоксинів для профілактики різних інфекційних хвороб необхідно дотримуватися таких особливостей їх введення:

За потреби лікар має право ввести всі вакцини/анатоксини, що показані за цим Календарем (крім БЦЖ), за одне відвідування особою закладу охорони здоров’я. Ін’єкції можна робити в різні ділянки тіла за умови, що це не суперечить інструкції про застосування конкретної вакцини/анатоксину. В іншому випадку лікар планує такі щеплення з урахуванням мінімальних інтервалів між введенням вакцин/анатоксинів.

3. Щеплення ВІЛ-інфікованих осіб

-1 Вакцинація ОПВ замінюється на ІПВ протягом періоду щеплення за цим Календарем. ОПВ не призначається членам сім’ї ВІЛ-інфікованого та особам, що доглядають за ним. 
-2 Клінічна класифікація ВІЛ-інфекції у дітей (ВООЗ, 2005 рік). 
-3 Імунологічні категорії ВІЛ-інфекції у дітей. 
-4 Дітей з клінічними стадіями ІІІ та ІV, у яких під впливом АРТ рівень СD4-лімфоцитів відновився, вакцинують, як дітей з клінічними стадіями І, ІІ.

Щеплення проводяться в амбулаторно-поліклінічних або лікувально-профілактичних закладах охорони здоров’я.

Пасивна імунопрофілактика осіб з ВІЛ/СНІДом препаратами імуноглобулінів проводиться за епідемічними показаннями обов’язково незалежно від попередньо проведеної активної імунопрофілактики.

Особи з ВІЛ-інфекцією підлягають обов’язковому додатковому щепленню, що передбачено в главі 4 цього розділу.

4. Щеплення за станом здоров’я

Щеплення за станом здоров’я пацієнтів з високим ризиком виникнення та тяжким перебігом інфекцій, вакцинації для профілактики яких не передбачені в главі 1 цього розділу, є обов’язковими в медичному супроводі таких осіб.

Схема щеплення осіб за станом здоров’я

5. Рекомендації щодо вакцинації пацієнтів після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин)

-1 Використовується комбінована вакцина: кашлюк + дифтерія + правець, можливо в комбінації: + гепатит В + поліомієліт. 
-2 Використовується комбінована вакцина: кір + паротит + краснуха. 
-3 Не можна пацієнтам з хронічним РТПХ (реакція трансплантату проти хазяїна), які отримують імуносупресивні препарати. Вакцинація може бути призначена після закінчення супресивного лікування відповідно до рекомендацій дитячого гематолога, спеціаліста з ТСГК.

ІІІ. Рекомендовані щеплення

Вакцинацію проводять зареєстрованими в Україні вакцинами/ анатоксинами відповідно до інструкції із застосування.

IV. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями

1. Ендемічна територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою.

2. Ензоотична територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою, переносником якої є тварина.

3. Епідемічні показання - показання до проведення активної імунопрофілактики, що не передбачена вакцинацією за віком, у разі виникнення несприятливої епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливому ризику інфікування у випадку контакту особи з джерелом інфекції.

-1 Для профілактики туляремії щепленню підлягають: 
персонал пунктів, підприємств із заготівлі шкур промислових тварин, їх первинної обробки; 
працівники овоче-, зерносховищ, цукрових заводів, елеваторів; 
мисливці, лісники, меліоратори; 
медичний персонал відділів і лабораторій особливо небезпечних інфекцій, протичумних установ, які працюють з живими культурами туляремії або зараженим матеріалом; 
працівники млинів, комбікормових заводів, льонозаводів, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції та сировини тваринного походження, працівники, які працюють з фуражем, пастухи, рільники, меліоратори, геологи, будівельники, які працюють у природних осередках туляремії. 
-2 Для профілактики бруцельозу щепленню підлягають: 
працівники тваринницьких господарств, неблагополучних щодо бруцельозу, незалежно від форми власності; 
працівники м’ясокомбінатів, забійних пунктів та інших підприємств з переробки сировини й продуктів тваринництва, до яких надходять сільськогосподарські тварини або сировина тваринного походження з господарств, неблагополучних щодо бруцельозу; 
спеціалісти ветеринарної медицини, які працюють з живими культурами бруцел або зараженим матеріалом, а також обслуговують господарства, неблагополучні щодо бруцельозу; 
інші категорії населення у разі стійкого неблагополуччя територій згідно з рішенням територіальних закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, надзвичайних протиепідемічних та протиепізоотичних комісій. 
-3 Для профілактики чуми та сибірської виразки щепленню підлягають: 
працівники лабораторій відділів особливо небезпечних інфекцій лабораторних центрів та працівники лабораторій ветеринарної медицини, які працюють з живими культурами чуми/сибірської виразки або зараженим матеріалом. 
-4 Для профілактики черевного тифу щепленню підлягають: 
працівники водогінних та каналізаційних мереж, станцій очистки. 
-5 Для профілактики грипу щепленню підлягають: 
групи медичного ризику (високий ризик клінічних ускладнень грипу): 
особи з хронічними захворюваннями дихальної та серцево-судинної систем, нирок, порушенням обміну речовин; 
особи віком понад 60 років; 
особи, що перебувають у спеціалізованих колективах (інтернатах, будинках для осіб похилого віку, будинках дитини тощо); 
групи епідемічного ризику (висока можливість інфікування грипом): 
діти загальноосвітніх закладів; 
персонал медичних закладів; 
персонал дошкільних, середніх та інших навчальних закладів, інтернатів, будинків дитини та будинків для громадян похилого віку тощо; 
робітники сфери послуг, торгівлі, транспорту, військові, а також особи, що перебувають у контакті з великою кількістю людей; 
персонал підприємств, установ, організацій (з метою запобігання спалахам інфекційних хвороб); 
особи, які доглядають хворих на грип удома; 
особи віком понад 60 років; 
жінки, які планують вагітність, під час епідемії грипу; 
вагітні. 
-6 Для профілактики сказу щепленню підлягають: 
працівники ветеринарних лабораторій, клінік та інших лабораторій, які працюють із вуличним вірусом сказу, мисливці, лісники, спеціалісти ветеринарної медицини, працівники боєнь, таксидермісти; 
особи, що виконують роботи з відлову і утримання бездомних тварин; 
працівники притулків для утримання тварин; 
особи при зверненні за медичною допомогою з приводу укусів, подряпин, ослизнення хворими або підозрюваними щодо захворювання на сказ тваринами. 
-7 Для профілактики дифтерії при виникненні осередку інфекції контактні особи залежно від їх вакцинального статусу підлягають негайній імунізації: 
нещеплені особи повинні одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком; 
особи, які підлягають ревакцинації згідно з цим Календарем у поточному році, повинні негайно отримати чергову ревакцинацію; 
особи, імунізовані згідно з цим Календарем, повинні отримати додаткову дозу АД або АД-М анатоксину залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії пройшло не менше року. 
-8 Для профілактики гепатиту А при епідемічному підйомі захворювання щепленню підлягають: 
діти від 2-х до 10-ти років, які мешкають на ендемічних територіях (середні показники захворюваності на гепатит А за останні 5 років перевищують аналогічні середні показники захворюваності по Україні більше ніж у 2 рази); 
персонал з обслуговування водоочисних споруд, водогінних мереж, каналізаційних систем та каналізаційних очисних споруд; 
особи, які беруть участь у миротворчих заходах, наданні гуманітарної допомоги тощо; 
особи, які подорожують до регіонів з високою ендемічністю щодо гепатиту А. 
При виникненні осередку захворювання на гепатит А вакцинацію контактним особам проводять протягом першого тижня. 
-9 Для профілактики поліомієліту у разі завезення чи створення загрози завезення «дикого» поліовірусу на територію України або виявлення дериватів його вакцинних штамів. 
-10 Для профілактики кору, паротиту, краснухи при виникненні осередку (наявність контактних осіб) цих інфекцій проводять вакцинацію в перші три дні від моменту контакту дітям старше 1-го року, які не хворіли на зазначені інфекції та не були щеплені. 
Дорослим (віком до 30-ти років) роблять щеплення, якщо вони не хворіли на зазначені інфекції і не отримали вакцинацію та ревакцинацію проти них. 
-11 Для профілактики менінгококової інфекції при епідемічному підйомі захворюваності з генералізованими формами щепленню підлягають: 
особи, які мешкають на ендемічних територіях; 
особи, що перебувають у вогнищах інфекції, спричиненої менінгококом відповідної серогрупи. 
-12 Для профілактики гепатиту В щепленню підлягають: 
медичні працівники, студенти навчальних закладів, які відповідно до професійних обов’язків мають контакт з кров’ю, її препаратами та здійснюють парентеральні маніпуляції; 
особи, які контактували з хворими на гепатит В; 
реципієнти донорської крові та її препаратів; 
діти в дитячих будинках та будинках дитини; 
члени родин, у яких є хворі на гепатит В та носії вірусу гепатиту В; 
пацієнти з хронічними захворюваннями печінки; 
пацієнти, які підлягають плановому оперативному втручанню.

4. Рішення про проведення обов’язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на ендемічних та ензоотичних територіях приймають головний державний санітарний лікар України, головні державні санітарні лікарі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

5. Щеплення осіб, які виїжджають за межі України, проводяться з урахуванням епідемічної ситуації в країні виїзду відповідно до рекомендацій ВООЗ.

Медики назвали найбільш нешкідливі алкогольні напої

Фахівці розповіли, як без шкоди для здоров'я поєднати свято і алкоголь.

Новорічні свята не обходяться без спиртного, передає Ukr.Media. Веселе застілля має до вживання міцних напоїв. Але іноді у святковій ейфорії складно контролювати кількість випитого і втриматися, щоб не спробувати різні алкогольні напої. Не дивно, що на ранок після вечірки багато відчувають себе погано: голова болить і крутиться, мучить спрага, тремтять руки... Все це ознаки похмілля.

Щоб ранок після свята був добрим і бадьорим, не обов'язково відмовлятися від спиртного за столом. Просто потрібно правильно поєднати Новий рік і алкоголь. Самі нешкідливі напої можуть призвести до важкого похмілля, якщо не знати міри. У той же час, міцний алкоголь під час застілля не зашкодить здоров'ю, якщо випити його в розумній кількості і під хорошу закуску. Що пити на Новий рік і як пити за святковим столом, щоб самопочуття не погіршився?

Більшість лікарів сходяться на думці, що нешкідливого алкоголю не існує. У великих кількостях він обов'язково зашкодить здоров'ю. Але оскільки склад різних алкогольних напоїв відрізняється, то кожна з них діє на організм по-своєму.

Багато людей за святковим столом п'ють тільки горілку. Щоб цей напій був відносно нешкідливим, швидкість надходження не повинна бути вище приблизно 50 мл на годину. Чим довші перерви між тостами, тим легше організму впоратися з алкоголем (при наявності гарної закуски).

Традиційним новорічним напоєм у нашій країні є шампанське. Його виробляють з винограду методом бродіння. Цей красивий, смачний і, на перший погляд, легкий алкогольний напій може зіграти злий жарт з тими, хто не знає міри. Блискучі бульбашки в бокалі – це вуглекислий газ. Він стимулює процес всмоктування алкоголю, а потрапляючи в кишечник, сприяє гниття залишків їжі і отруєння токсинами. Щоб не нашкодити собі, жінкам можна випити 1-2 келиха шампанського протягом святкового вечора, а чоловікові – до 3-4 келихів. Природно, не змішуючи їх з іншими алкогольними напоями.

Самим нешкідливим вважається алкоголем спиртне, вироблене з винограду. До нього відносяться вино і види бренді, вироблені з цієї сировини (коньяк, чача, граппа).

Завдяки малому вмісту алкоголю і високому вмісту флавоноїдів (антиоксидантів) вино вважається одним із самих нешкідливих напоїв. У Новий рік він буде хорошим вибором для вашого столу.

У невеликих кількостях вино сприяє підвищенню тонусу судин, зниженню рівня холестерину, розсмоктуванню тромбів, розщеплення жирової тканини. Найбільш корисними вважаються червоні сухі вина. У них міститься більше флавоноїдів, ніж у білих, і не так багато цукру, як в солодких і напівсолодких напоях.

Коньяк є одним з найпоширеніших видів бренді. Для його виготовлення використовується сік білих сортів винограду. Крім флавоноїдів цей напій містить дубильні речовини, що володіють бактерицидними, в'яжучі, протизапальні властивості.

Однак дубильні речовини уповільнюють всмоктування алкоголю в кров, тому цим напоєм легко "набратися" непомітно для себе. До того ж, домішки, що містяться в коньяку, ускладнюють роботу печінки.

Коньяк п'ють невеликими ковтками, насолоджуючись його смаком і запахом. На відміну від горілки, його не потрібно закушувати. Але якщо хочеться чимось закусити, використовуйте шматочок шоколаду, сир, яблуко, горіхи. Щоб цей напій не нашкодив вашому здоров'ю, доза напою повинна бути на 30-40% менше при перерахунку на дозу горілки. Іншими словами, 100 г коньяку протягом святкового застілля буде достатньо.

Як правильно пити. У кожного напою є свої правила "здорового" споживання. Якою б напій для святкового застілля ви не вибрали, пам'ятайте, що: 1. Не варто починати пити на порожній шлунок. Бажано з'їсти що-небудь жирне (наприклад, шматок м'яса), перед тим, як починати відзначати зі спиртним. 2. Не можна змішувати різні алкогольні напої. Якщо ви хочете почати вечір з одного напою, а продовжити іншим, то, по-перше, це повинні бути напої на основі одного і того ж сировини (зерна – горілка, віскі, пиво; з винограду – вино, коньяк). По-друге, не можна знижувати градус. І пам'ятайте дозах. 3. Потрібно закушувати. Гаряча і поживна закуска уповільнює всмоктування алкоголю в стінки шлунка. 4. Не варто запивати алкоголь, особливо газованою водою. Потрібно знати міру.

Кому не можна пити. Навіть найменші дози будь-якого алкоголю можуть погіршити стан людей, які страждають захворюваннями серцево-судинної системи, порушеннями в роботі ШЛУНКОВО-кишкового тракту, щитовидної залози, центральної нервової системи. Алкогольні напої заборонено пити вагітним жінкам і годуючим матерям. Якщо ви приймаєте які-небудь ліки, порадьтеся з вашим лікарем і самі вивчіть інструкцію на предмет того, як вони поєднуються з алкоголем.

Ротавірусна інфекція

           В поточному році в місті Прилуки та Прилуцькому районі спостерігається підйом захворюваності на гострі кишкові інфекції невстановленої етіології. Наприклад, по місту Прилуки показник захворюваності на цю групу інфекцій зріс за 10 місяці поточного року на 16,4% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Питома вага відхилень від нормативів по бакпоказниках з вогнищ інфекційних захворювань за цей період становить: по продуктах – 7,0%; по питній воді – 17,2%; по змивах – 4,8%. Широке застосування антибіотиків та дезинфектантів призвело до активізації гострих кишкових інфекцій вірусної природи, зокрема ротавірусної етіології. Найчастіше реєструється клінічна форма, яка називається ротавірусним гастроентеритом. Ротавірусний гастроентерит - гостре вірусне захворювання, яке характеризується проносом, блюванням, слабкістю, підвищенням температури тіла, збудником якого є ротавіруси. Питома вага ротавірусних інфекцій у структурі гострих кишкових інфекцій становить біля 30%. Близько 1 млн дітей у світі щорічно вмирають від ротавірусного гастроентериту.

           Ротавіруси людини належать до великої групи вірусів, які за морфологією нагадують колесо. Особливості будови вірусних часток і дали назву роду вірусів - ротавіруси ( від лат. roto- колесо). За групоспецифічним антигеном ротавіруси поділяють на 6 серологічних груп: A, B, C, D, E, F. Більшість ротавірусів людини відносять до гупи А, встановлено явище заміни ротавірусів групи А ротавірусами інших груп.

           На об'єктах навколишнього середовища ротавіруси зберігають життєздатність від 10 днів до 1 міс.; у фекаліях - від декількох тижнів до 7 міс. Ці віруси втрачають інфекційну активність при кип'ятінні, обробці розчинами з рН більше 10 і менше 2.

           Сприйнятливість до ротавірусів висока серед усіх вікових груп населення, проте найбільша - у дітей від 6 міс. до 2 років, а також у осіб похилого віку. Антитіла до ротавірусів виявляють у 50-60 % дітей першого року життя, а у дітей старше 4-х років - понад 90 %. Захисні рівні антитіл зберігаються в крові перехворілих протягом 12-15 міс., тому діти перших років життя можуть хворіти на ротавірусні гастроентерити 3-4 рази і більше. Можливі повторні захворювання у дорослих, які були в контакті з хворими дітьми, що обумовлено зниженням рівня набутого імунітету або інфікуванням різними серотипами вірусу.

           Джерелом збудника при ротавірусних інфекціях є хворий на гастроентерит, який виділяє вірус у великій кількості. Епідемічно небезпечними є особи без клінічних проявів захворювання, рівень вірусоносійства серед населення сягає 1,5-9%. Виділення вірусу із носоглоткових змивів свідчить про можливість повітряно-крапельного механізму передачі. Але основним механізмом передачі збудника є фекально-оральний, який реалізується при побутових контактах через іграшки, соски, забруднені руки дорослих та дітей. Масивне виділення ротавірусів з фекаліями, тривале збереження його в навколишньому середовищі, стійкість до дезинфектантів - усе це призводить до розвитку водних і харчових спалахів ротавірусної інфекції.

           Спорадичні випадки захворювань на ротавірусний гастроентерит реєструються протягом усього року, проте в зимові місяці спостерігається максимальне число хворих (80%). Основна кількість захворювань реєструється в листопаді-травні, а найбільша - у січні-березні.

           Встановлена залежність рівня захворюваності на ротавірусний гастроентерит від температури повітря: поява ротавірусної інфекції в листопаді-грудні при середньомісячній температурі +5^о С, різкий підйом захворюваності в січні-лютому при 0^о С і зменшення захворюваності аж до повного зникнення при +20^оС у червні та липні.

           Медичний нагляд за дітьми, які спілкувалися з хворим, проводять протягом 7 днів від часу ізоляції останнього хворого. Лабораторному обстеженню підлягають діти дошкільних закладів, працівники харчових підприємств і особи, що до них прирівнюються.

           Дезінфекційні заходи при ротавірусному гастроентериті проводять з використанням засобів, що їх рекомендують для знешкодження збудників вірусних гепатитів. Особливу увагу необхідно приділяти правильній обробці рук осіб, які обслуговують дітей, а також посуду, сосок та інших предметів догляду за дітьми.

           Специфічна профілактика планово не проводиться, але вже створена ротавірусна вакцина і препарати для пасивної ентеральної імунізації як можливий засіб профілактики ротавірусної інфекції у дітей.

           Госпіталізації підлягають хворі діти віком до 1 року з важкими і середньої важкості формами та ускладненим анамнезом. Працівники харчових підприємств і особи, які прирівняні до них, підлягають госпіталізації у всіх випадках, коли необхідно уточнити діагноз. Під наглядом лікаря вдома можуть перебувати хворі на ротавірусний гастроентерит у легкій формі.З профілактичною метою здійснюється реєстрація захворюваності, аналіз динаміки захворюваності залежно від сезону, території, груп населення; моніторинг за санітарним фоном, вірусологічним обстеженням на ротавіруси дітей та дорослих, які спілкувалися з хворими на ротавірусний гастроентерит.

ГРИП

В нашому місті на протязі останніх тижнів спостерігається підйом захворюваності на грип та інші гострі респіраторні інфекції. Це вимагає посиленої уваги до розвитку епідемічного процесу з боку населення та медичних працівників. Що ж таке грип? Як його запобігти?

Грип – це гостре гарячкове захворювання, яке супроводжується загальною інтоксикацією та ураженням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів.

            У перші десятиліття ХХ ст. збудник грипу поширювався морським та залізничним транспортом, тому ураження населення всіх континентів відбувалося протягом декількох років. Найбільш вірулентний збудник грипу (іспанки) був   завезений у       більшість країн світу протягом 3 років. При нинішніх     способах пересування населення збудник грипу завозиться в більшість країн протягом декількох місяців. Десятки мільйонів захворювань на грип, гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) щорічно завдають великої шкоди здоров’ю населення та значних економічних збитків.

            Нині відомо три типи вірусу: А, В, С. Усі вони антигенно різні. Найбільш стабільними є віруси С і В. Особливістю вірусу А є велика мінливість антигенів гемаглютиніну (Н) та нейрамінідази (N). Уже в минулому столітті пандемії були етіологічно пов’язані з різними варіантами вірусу А. Віруси грипу А зумовлюють пандемічне поширення захворювання. Пандемій, пов’язаних з вірусом грипу В, не описано. Часто захворюваність, зумовлена вірусом В, спостерігається у вигляді другого підвищення на спаді пандемії грипу А. Вірус грипу С є етіологічним агентом спорадичних захворювань або обмежених спалахів.

            З повітря вірус проникає у верхні дихальні шляхи. Репродукуючись в епітелії слизової оболонки носових ходів, верхніх дихальних шляхів, вірус викликає запалення, яке є причиною експіраторних актів та гарячкової реакції.

            У період пандемії заражається переважна більшість населення. Підтвердженням цього може служити той факт, що після закінчення пандемії більшість населення має антитіла до вірусу, який спричинив її. У школярів і населення працездатного віку грипозна інфекція перебігає як гарячкове захворювання і лише в окремих осіб виникають ускладнення. Найчастіше ускладнення розвиваються у дітей перших років життя (до 3 років), осіб похилого віку та людей, які страждають на хронічні хвороби дихальної та серцево-судинної систем, мають алергічні порушення. У згаданих груп населення інфекція може активізувати хронічну хворобу, у зв’язку з чим перебіг інфекції ускладнюється.

            Джерелом збудника в основному є хвора людина, яка під час експіраторних актів викидає у повітря величезну кількість збудника.

Нині переглядається питання про те, що грипозна інфекція є антропонозом. Віруси, виділені від тварин, антигенно близькі до вірусів, виділених від хворих людей. Грипом заражається та особливо важко хворіє молодняк сільськогосподарських тварин (велика та мала рогата худоба, свині, коні та ін.). Але як стверджують деякі дослідники, заносить збудник на ферму людина, оскільки епіозоотія серед згаданих тварин розпочинається дещо пізніше від епідемічного поширення серед населення.

            Механізм передачі збудника від людини до людини здійснюється крапельним шляхом. Вірус, потрапляючи на епітелій слизової оболонки верхніх дихальних шляхів, викликає запалення, що супроводжується експіраторними актами (кашель, чхання). В процесі цих актів велика кількість збудника потрапляє у повітря, а звідти – у дихальні шляхи людей, котрі оточують хворого, особливо у місцях великого скупчення людей (громадський транспорт, кіно, театри, дитячі заклади).

            Вірусовмісний аерозоль підсихає і осідає на предмети побуту, що призводить до накопичення його у приміщенні. Хоча вірус не стійкий, але кількох годин, протягом яких він виживає, буває достатньо, щоб відбулося зараження через пил.

            Сезонність епідемічного поширення грипу співпадає з холодними місяцями року. Вважають, що простудний чинник, який знижує загальну резистентність організму, сприяє розвитку грипозної інфекції. Підтвердженням цього припущення може бути той факт, що в осінньо-зимові місяці, поряд зі значним збільшенням кількості гострих респіраторних вірусних інфекцій,   пропорційно збільшується ураженість населення грипозною інфекцією. Але якщо проаналізувати час виникнення пандемій за більш тривалий період, то можна побачити, що окремі пандемії починалися і в літні місяці.

            З огляду на величезну кількість хворих, яка буває під час пандемій, госпіталізувати всіх не можливо та й більшість хворих не потребує цього. Госпіталізації підлягають діти, особливо з ускладненим анамнезом, а також особи похилого віку з хронічними захворюваннями. У них перебіг інфекції часто ускладнюється, і своєчасна лікарняна допомога може мати вирішальне значення.

            Хворим на грип показано введення в перші дні захворювання 1-2 доз специфічного імуноглобуліну, який полегшує клінічний перебіг та запобігає розвитку ускладнень. Рекомендують триразове закапування у ніс лейкоцитарного інтерферону протягом 5 днів.

            У нашій країні для активної специфічної імунізації застосовують протигрипозну вакцину. При співпадінні типу вірусу, з якого приготовлена вакцина, із вірусом, який є етіологічним агентом епідемічного процесу, ця вакцина дає добрий ефект.

            Все більшого значення набуває профілактична дія інтерферону, наявність якого   в організму пригнічує репродукцію будь-якого вірусу. Лейкоцитарний інтерферон рекомендують закапувати в ніс тричі на день протягом усього періоду небезпеки зараження. Запропоновані живі ентеровірусні вакцини як індуктори ендогенного інтерферону. До того ж захисна концентрація інтерферону зберігається понад 2 місяці.

            Усі випадки захворювань на грип беруть на облік амбулаторно – поліклінічні заклади й узагальнені дані передають до ПМРВ.

            Ведеться контроль за своєчасним благоустроєм робочих приміщень, повним та якісним охопленням населення імунопрофілактикою. Вивчається імунітет у населення, напруженість його до різних типів вірусу грипу. Важливим є своєчасне розроблення комплексного плану заходів щодо боротьби з грипом.

Сказ та його профілактика

Епідемічна та епізоотична ситуація зі сказу в Україні залишається неблагополучною. Природні вогнища сказу існують практично на всій її території. Щорічно реєструється значна кількість захворювань на сказ серед тварин та випадки загибелі людей внаслідок захворювання на сказ.

СКАЗ – особливо небезпечне інфекційне захворювання, спільне для тварин і людей, яке може вражати всіх теплокровних тварин (хворіють всі види домашніх, сільськогосподарських та диких тварин). Захворювання характеризується тяжким ураженням центральної нервової системи і закінчується смертю (летально).

Джерелом збудника (вірусу) сказу є хворі на сказ тварини, які виділяють вірус зі слиною, через покуси, ослиненя, подряпини, вражаючи здорових тварин та людей. Тривалість інкубаційного періоду (від моменту зараження до перших проявів хвороби) залежить від багатьох факторів, найбільш короткий для тварин – 7-8 днів, для людей – від 2-ох тижнів до одного року. З місця укусу вірус по нервовій тканині поширюється до головного та спинного мозку, де потім накопичується, потрапляє до внутрішніх органів, які можуть його виділяти: слинні, слизові, підшлункова, молочні залози.

Клінічні ознаки сказу у тварин і людей подібні. Форма хвороби може бути буйною, тихою, атиповою. Для типового прояву сказу характерні стадії провісників, збудження і паралічів. Частіше паралітичний сказ і атиповий прояв хвороби, характерний для сказу, викликаного вірусом адаптованим до лисиць.

Перші ознаки захворювання мають загальний характер та стосуються дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту, центральної нервової системи. Загибель тварини або смерть людини наступає внаслідок дихальної недостатності.

Головною ознакою захворювання диких тварин є зміна поведінки – втрата відчуття страху. Звірі втрачають обережність, вдень з’являються в населених пунктах, в місцях випасу і утримання худоби, нападають на тварин, людей.

Основним джерелом вірусу сказу в Україні, які на більшій частині Європи, є лисиця червона, яка  є найбільш масовим видом хижаків в Україні – приблизно 70% від загальної кількості хижаків. Сказ підтримується там, де щільність червоної лисиці досягає більше однієї голові на 1000 га угідь.

Хвора на сказ лисиця здібна за добу пробігати 10-15 км, контактуючи з безмежною кількістю різних видів тварин і, в першу чергу, з собаками, котами, худобою, яка утримується на пасовищах. А це, в свою чергу, збільшує питому вагу хворих на сказ свійських тварин та наближає сказ до людини.

Потенційним джерелом розповсюдження сказу є бездоглядні собаки і коти, чисельність яких в області за останні роки не набуває тенденції до зменшення, а також собаки та коти, власники яких порушують правила їх утримання ( не проводяться профілактичні щеплення проти сказу). Це, в свою чергу, сприяє утворенню антропургічних осередків сказу (міського типу, коли хворі на сказ тварини мешкають безпосередньо в населених пунктах).

Щоб захистити себе від захворювання, необхідно дотримуватись таких правил:

- дворових собак утримувати у вольєрах, вигулювати на короткому повідку та у намордниках, щорічно робити профілактичні щеплення;

- уникати контактів з бездомними та дикими тваринами;

- вживати заходи з недопущення диких хижаків до тваринницьких ферм та інших місць розташування свійських тварин;

- мисливцям та працівникам лісового господарства під час зняття шкіри з вбитих диких тварин користуватися гумовими рукавичками, після чого, не знімаючи їх, вимивати руки у дезінфекційному розчині;

Що ж робити, коли вас покусала тварина?

- рану необхідно ретельно промити мильним розчином, а краї обробити 70% розчином спирту або 5% розчином йоду, накласти стерильну пов’язку;

- своєчасно звернутись за кваліфікованою медичною допомогою для вирішення питання щодо необхідності проведення антирабічних щеплень (щеплення актуальні, коли курс розпочато в перші 14 днів від моменту зараження); перш за все, звернутись до сімейного лікаря за місцем проживання,  а при тяжкому випадку викликати негайно швидку допомогу за номером 103;

- під час курсу антирабічних щеплень — не пропускати процедури та не переривати курс, дотримуватись режиму, встановленого лікарем, не вживати алкоголю, уникати переохолоджень та перегрівань;

- тварину, яка завдала ушкоджень людині, НЕ ВБИВАТИ, за нею необхідно спостерігати протягом 10 діб (при зверненні потерпілого за медичною допомогою лікувальний заклад інформує територіальні установи).

Пам’ятайте, сказ вилікувати не можна, його можна тільки попередити. Бережіть своє здоров’я та здоров’я своїх близьких!